Ворохта Іван Іванович

Ворохта Іван Іванович

Дата та місце народження: 1 квітня 1966 р., с. Верхнє Водяне, Рахівський район, Закарпатська область.

Дата та місце загибелі: 14 листопада 2014 р., с. Первомайське, Ясинуватський район, Донецька область.

Звання: Старший лейтенант.

Посада: Заступник командира батальйону по роботі з особовим складом.

Підрозділ: 28-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув 14 листопада 2014 р. під час обстрілу колони поблизу аеропорту Донецька в районі с. Первомайське. Разом з Іваном загинув солдат Р. Біленко.

Місце поховання: с. Фонтанка, Комінтернівський район, Одеська область.

Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня

Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

А оцю пісню його мати співала цілий день в день його загибелі.... ще не знаючи, що він загинув.... мабуть серце матері все відчуває... ми повідомили їй лише у Одесі перед самим похороном, що сина вже немає.... зараз вона виплакала вже всі очі за ним... на одне око втратила взагалі зір і потрошку сліпне на друге око...мама дуже сумує..... зупиніть цю безглузду війну!!!!

від мами
Мне кажется порою, что солдаты
С кровавых не пришедшие полей,
Не в землю нашу полегли когда-то,
А превратились в белых журавлей.

Они до сей поры с времен тех дальних
Летят и подают нам голоса.
Не потому ль так часто и печально
Мы замолкаем глядя в небеса?

Летит, летит по небу клин усталый,
Летит в тумане на исходе дня.
И в том строю есть промежуток малый -
Быть может это место для меня.

Настанет день и журавлиной стаей
Я поплыву в такой же сизой мгле.
Из-под небес по-птичьи окликая
Всех вас, кого оставил на земле.

Мне кажется порою, что солдаты
С кровавых не пришедшие полей,
Не в землю нашу полегли когда-то,
А превратились в белых журавлей.

Я БУДУ ЛЮБИТЬ ТЕБЯ-ВЕЧНО! ПОКА БЬЁТСЯ МОЕ СЕРДЦЕ!"
від рідної сестри Тетяни
"Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає... Раптом все покривається протяглим сумним вовчим виттям, що розлягається все дужче, дужче і враз обривається. Настає тиша..." Л. Українка
"...Отак вона йде й тепер, опустивши очі... походжаючи по стежці, вона все думала невимовлені, ненаписані думки-гадки; невиплакані сльози серце їй гнітили... Що можу я йому написати? – Бездушний лист про різні питання, про міські новини... Але нащо мені се? Навіщо мені ся гімнастика розуму, коли душа моя стогне і рветься від жалю? Як тільки я сяду писати до нього, я думаю тільки про те, що я його люблю, без міри, без краю, що те кохання – ніж в моєму серці, – вирви ніж із серця, і воно кров’ю зійде. Я думаю про те, що я навік нещасна: поки живе кохання, воно палить вогнем; коли умре кохання, зостанеться по ньому мертве пожарище..."
Голосні струни (нарис) Леся Українка
від Тетяни
Ні сліз, ні слів вже не зосталось...
самі лиш спогади щодня...
і невимовний жаль буденний...
і сподівання небуття...

Тетяна
Болить душа і сльози ллються,
Стражданню матері - нема кінця
В життя Тебе вже не вернути,
Бо сили такої на світі нема...

від Тетяни
Люблю! Пам'ятаю! Сумую! Небо безмежне забрало тебе, але пам'ять не стерло і вітром не розвіяло тугу і біль втрати.
Серце
Він йшов у АТО, йшов твій син найдорожчий
Упевнений, світлий, такий вже дорослий
І ти проводжала, і серце зжималось
Воно відчувало, воно відчувало...
Гриміли гармати, і гради ревіли
Змішалося все і землі почорніла,
Заплакало небо вітри оніміли,
І серце у грудях твоїх защеміло.
В бою тім пекельнім і несамовитім,
Загинув твій син, найдорожчий на світі.
Загинув, немає його вже з тобою,
Не прийде додому уже з того бою,
І не пригорнеться і не обійме,
І серденько твоє немов неживе.
І біль і розпука злились воєдино
Забрала війна найдорожчого сина…

Та знай, що твій син біля Господа мила,
Він ангел, усміхнений світлий, щасливий,
Він завжди стоїть за твоїми плечами,
Він вітром тобі шепотітиме «мамо»,
Він крилами світла братів захищає,
Молитвою їх у бою обіймає…
Ти знай дорога, не загинув він, ні!
Він житиме в кожному серці й душі!
Для нас він герой, янгол світла і миру,
Найкращий, улюблений син України.
Вклоняюсь тобі, мила мамо героя,
Уся Україна сьогодні з тобою!
Усі пам’ятаємо, любимо щиро,
Найкращого воїна світла і миру!

Автор Британ Галина Ярославівна
Дивишся на мене, синку мій, з небес!
Втішити не зможеш, сльози не утреш.
У лиху годину, у буремні дні,
Ярий гнів народний розпалив вогні.

Вчили батько й мати сіяти добро,
Довіряти друзям і ганьбити зло.
Вірили, що тільки на своїй землі,
Син зустріне долю та щасливі дні.

Можна оцінити різне на землі.
Та життя єдине не оціниш, ні!
Лицарі Майдану, доньки і сини,
У Небесній сотні чорної зими…

Дивишся на мене, синку мій, з небес!
Втішити не зможеш, сльози не утреш.
Квітнуть первоцвіти ранньої весни,
Ти приходь до мене, синку в мої сни...

Автор Вікторія Русич
Мама
13 куль, 13 пострілів у груди... -
І чорну хустку листопад зіткав...
Ще й чорноротий голова сільради:
"...а я його туди не посилав..."

Згороьована, заплакана, сліпа матуся,
Сини розгублені... й кохана - ледь-жива...
О, Боже щирий, дай їм щастя й віку!
Нащадкам-миру, пам,яті й добра!

О Люди, Сестри, Браття та Родино,
Хай не торкнеться Вас така біда!
А чорноротим та "збідованим" владарям
Ще буде буде Суд... але не Бог їм всім суддя!!!

Тетяна
від Тетяни