Ворохта Іван Іванович

Ворохта Іван Іванович

Дата та місце народження: 1 квітня 1966 р., с. Верхнє Водяне, Рахівський район, Закарпатська область.

Дата та місце загибелі: 14 листопада 2014 р., с. Первомайське, Ясинуватський район, Донецька область.

Звання: Старший лейтенант.

Посада: Заступник командира батальйону по роботі з особовим складом.

Підрозділ: 28-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув 14 листопада 2014 р. під час обстрілу колони поблизу аеропорту Донецька в районі с. Первомайське. Разом з Іваном загинув солдат Р. Біленко.

Місце поховання: с. Фонтанка, Комінтернівський район, Одеська область.

Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня

Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

А оцю пісню його мати співала цілий день в день його загибелі.... ще не знаючи, що він загинув.... мабуть серце матері все відчуває... ми повідомили їй лише у Одесі перед самим похороном, що сина вже немає.... зараз вона виплакала вже всі очі за ним... на одне око втратила взагалі зір і потрошку сліпне на друге око...мама дуже сумує..... зупиніть цю безглузду війну!!!!

від мами
Мне кажется порою, что солдаты
С кровавых не пришедшие полей,
Не в землю нашу полегли когда-то,
А превратились в белых журавлей.

Они до сей поры с времен тех дальних
Летят и подают нам голоса.
Не потому ль так часто и печально
Мы замолкаем глядя в небеса?

Летит, летит по небу клин усталый,
Летит в тумане на исходе дня.
И в том строю есть промежуток малый -
Быть может это место для меня.

Настанет день и журавлиной стаей
Я поплыву в такой же сизой мгле.
Из-под небес по-птичьи окликая
Всех вас, кого оставил на земле.

Мне кажется порою, что солдаты
С кровавых не пришедшие полей,
Не в землю нашу полегли когда-то,
А превратились в белых журавлей.

Я БУДУ ЛЮБИТЬ ТЕБЯ-ВЕЧНО! ПОКА БЬЁТСЯ МОЕ СЕРДЦЕ!"
від рідної сестри Тетяни
"Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає... Раптом все покривається протяглим сумним вовчим виттям, що розлягається все дужче, дужче і враз обривається. Настає тиша..." Л. Українка
"...Отак вона йде й тепер, опустивши очі... походжаючи по стежці, вона все думала невимовлені, ненаписані думки-гадки; невиплакані сльози серце їй гнітили... Що можу я йому написати? – Бездушний лист про різні питання, про міські новини... Але нащо мені се? Навіщо мені ся гімнастика розуму, коли душа моя стогне і рветься від жалю? Як тільки я сяду писати до нього, я думаю тільки про те, що я його люблю, без міри, без краю, що те кохання – ніж в моєму серці, – вирви ніж із серця, і воно кров’ю зійде. Я думаю про те, що я навік нещасна: поки живе кохання, воно палить вогнем; коли умре кохання, зостанеться по ньому мертве пожарище..."
Голосні струни (нарис) Леся Українка
від Тетяни
Ні сліз, ні слів вже не зосталось...
самі лиш спогади щодня...
і невимовний жаль буденний...
і сподівання небуття...

Тетяна
Болить душа і сльози ллються,
Стражданню матері - нема кінця
В життя Тебе вже не вернути,
Бо сили такої на світі нема...

від Тетяни