Воропай Василь Васильович

Воропай Василь Васильович

Дата та місце народження: 11 січня 1956 р., с. Косарі, Кам'янський район, Черкаська область.

Дата та місце загибелі: 31 січня 2015 р., смт. Очеретине, Ясинуватський район, Донецька область.

Звання: Старший солдат.

Посада: Командир відділення.

Підрозділ: 43-я окрема артилерійська бригада великої потужності.

Обставини загибелі: Загинув 31 січня 2015 року під час обстрілу біля селища Очеретине Ясинуватського району Донецької області. Разом з Василем загинули молодший сержант М. Пономаренко та старший солдат П. Антоненко.

Сімейний стан: Залишились дружина та двоє дітей.

Місце поховання: с. Косарі, Кам'янський район, Черкаська область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Не серед нас, та разом з нами-в серцях,у пам`яті,в думках...
від дружини, дітей та онуків
від дітей від онуків
від родини Воропаїв від Воропай Катерини Миколаївни
«БРАТОВІ - ГЕРОЮ»

Чому найкращі люди гинуть,
Недолюдки, що сіють смерть, живуть?
Василь віддав життя за Україну,
Життя, якого вже не повернуть!

Сім’ї, що так любив, його не вистачає,
І матері, що їй вже дев’яносто літ.
В братів і сестер серце теж страждає,
Він так потрібний – жив би до ста літ.

Тепер він високо і убієнним з Раю
Дозволено все бачить на землі:
За ним хтось плаче гірко, він спостерігає:
А хтось байдужий в цій біді.

Прости всіх недругів своїх, покойся з миром.
Добра зробив багато ти в селі.
Ми любим, пам’ятаєм і сумуєм щиро.
Зустрінемося Там, бо ми – лиш гості на землі.

(Сестра Лідія Воропай)
від сім'ї Василя ВасильовичаВід сім'ї Василя Васильовича
РЕКВІЄМ

Ніколи в нас такого не було –
Зійшлось до нього все наше село,
Зібралось тут народу тьмуща-тьма:
Загинув у бою наш Голова.

Пішов у військо він лиш восени,
Додому привезли в кінці зими.
Покрита прапором його труна,
Під квітами живими спочива.

Прийшли йому вклонитись земляки,
Віддати шану, принесли вінки.
“Герої не вмирають” - тут луна
І, - “Пухом буде хай йому земля.”

Ота земля, яку він так любив,
Яку своєю кров’ю окропив,
Тепер його в обійми забира.
Героям Слава вічна і жива!

Схилились у зажурі прапори,
Схилили голови старі й малі.
Прощай, Василю, сину, батьку,муж ...
Час, пам’ять про героїв не поруш!

Людмила Архипівна Скічко, с. Косарі
ВАСИЛЕВЕ ПОЛЕ

(Присвячую дружині і матері Воропая В. В., який віддав життя за Україну)

Дивлюся я на Василеве поле,
Те поле вперш засіяла вдова.
Душа ще скута невимовним горем,
Та землю засіва зерном вона.

Сюди доріжку топче стара мати,
Отут шукає синові сліди…
Ні з чим не можна тугу порівняти,
Печаль оту, що водить їх сюди.

Стоять побіля поля, як тополі,
І, мабуть, думу думають одну,
Що так, напевно, те потрібно долі,
Що так на їхнім писано віку.

Зерно проклюнулось зеленими рядками
Вже скоро землю вкриє, як руно,
Роки ще відшумлять тими хлібами,
Що сіять не судилося йому.

(Л. А. Скічко)