Войтенко Олег Андрійович ("Бабай")

Войтенко Олег Андрійович

Дата та місце народження: 11 березня 1978 р., м. Київ.

Дата та місце загибелі: 22 серпня 2014 р., мікр. Красний Яр, Жовтневий район, м. Луганськ.

Звання: Молодший сержант.

Посада: Кулеметник.

Підрозділ: 12-й батальйон територіальної оборони "Київ".

Обставини загибелі: 22 серпня 2014 р. перебуваючи на бойовому чергуванні на блокпості в м. Луганськ Жовтневий район міста мікрорайон Красний Яр приблизно о 5.30 відбувся обстріл позицій з танку та мінометів з боку сепаратистів. Загинув на місці бойового чергування. Під час цього обстрілу також загинув солдат Боровик Д. О.

Сімейний стан: Залишились батьки, дружина та донька.

Місце поховання: м. Київ (фото пам'ятника № 1, № 2).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Мешкав на проспекті Бажана у Дарницькому районі Києва. До 9 класу вчився у київській школі №255. Потім – у ПТУ №16 на столяра-станочника. ПТУ закінчив 1996 року.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Строкову службу служив у Прилуках Чернігівської області у Військово-повітряних силах з червня 1996 по жовтень 1997 року. Займався укладкою парашутів. Отримав звання молодшого сержанта.

Після армії працював на Київському заводі ДСП фірма «Аверс», на Київському деревообробному комбінаті «L-Мастер» столяром-станочником. Перед війною працював на фірмі ДСП «Кронос-Україна» (Kronospan UA).


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Відрізнявся загостреним відчуттям справедливості. Був активним майданівцем. Дружина каже, що не одразу вповні поділяла порив Олега, але він заразив своїм насторєм близьких. Вів фототрансляції з Майдану на Фейсбук. Його знали за прізвиськами Дикий, Вредний. Але вредним він не був, а був добрим і самоіронічним. Можливо, задиристим.

Був вболівальником футбольного клубу «Динамо». Як і Діма Боровик з 2 роти охорони, який загинув тієї ж ночі у Червоному Яру.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Востаннє додому подзвонив 19 серпня – дружині Тетяні. Ввечері 21го надіслав Тані СМС, що все добре.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Загинув, заступивши вночі на чергування в охороні танкової позиції від потрапляння практично під ноги танкового снаряду противника. Поранення отримав на самому початку обстрілу, так що не встиг укритися. Отримав важкі поранення в шию, легені, велику крововтрату. Ще півтори години тримався. Помер на операційному столі у шпиталі м. Щастя. Двоє танкістів 24 бригади тоді ж отримали поранення.