Войтенко Олег Андрійович ("Бабай")

Войтенко Олег Андрійович

Дата та місце народження: 11 березня 1978 р., м. Київ.

Дата та місце загибелі: 22 серпня 2014 р., мікр. Красний Яр, Жовтневий район, м. Луганськ.

Звання: Молодший сержант.

Посада: Кулеметник.

Підрозділ: 12-й батальйон територіальної оборони ''Київ''.

Обставини загибелі: 22 серпня 2014 р. перебуваючи на бойовому чергуванні на блокпості в м. Луганськ Жовтневий район міста мікрорайон Красний Яр приблизно о 5.30 відбувся обстріл позицій з танку та мінометів з боку сепаратистів. Загинув на місці бойового чергування. Під час цього обстрілу також загинув солдат Боровик Д. О.

Сімейний стан: Залишились батьки, дружина та донька.

Місце поховання: м. Київ (фото надгробку:   ).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Спочивай наш Герой...
Тушева Надія Володимирівна

Мешкав на проспекті Бажана у Дарницькому районі Києва. До 9 класу вчився у київській школі №255. Потім – у ПТУ №16 на столяра-станочника. ПТУ закінчив 1996 року.

Строкову службу служив у Прилуках Чернігівської області у Військово-повітряних силах з червня 1996 по жовтень 1997 року. Займався укладкою парашутів. Отримав звання молодшого сержанта.

Після армії працював на Київському заводі ДСП фірма «Аверс», на Київському деревообробному комбінаті «L-Мастер» столяром-станочником. Перед війною працював на фірмі ДСП «Кронос-Україна» (Kronospan UA).

Відрізнявся загостреним відчуттям справедливості. Був активним майданівцем. Дружина каже, що не одразу вповні поділяла порив Олега, але він заразив своїм насторєм близьких. Вів фототрансляції з Майдану на Фейсбук. Його знали за прізвиськами Дикий, Вредний. Але вредним він не був, а був добрим і самоіронічним. Можливо, задиристим.

Був вболівальником футбольного клубу «Динамо». Як і Діма Боровик з 2 роти охорони, який загинув тієї ж ночі у Червоному Яру.

Востаннє додому подзвонив 19 серпня – дружині Тетяні. Ввечері 21го надіслав Тані СМС, що все добре.

Загинув, заступивши вночі на чергування в охороні танкової позиції від потрапляння практично під ноги танкового снаряду противника. Поранення отримав на самому початку обстрілу, так що не встиг укритися. Отримав важкі поранення в шию, легені, велику крововтрату. Ще півтори години тримався. Помер на операційному столі у шпиталі м. Щастя. Двоє танкістів 24 бригади тоді ж отримали поранення.