Гнатюк Юрій Вікторович («Гуцул»)

Гнатюк Юрій Вікторович

Дата та місце народження: 3 травня 1990 р., м. Красилів, Хмельницька область.

Дата та місце загибелі: 11 червня 2016 р., м. Донецьк.

Підрозділ: Добровольчий Український Корпус.

Обставини загибелі: Загинув вночі 11 червня 2016 р. в результаті артилерійського обстрілу шахти «Путилівська» («Бутівка-Донецька») в районі Авдіївка — Донецьк. Разом з Юрієм загинули Р. Маслей, Я. Шевченко та А. Бутенко.

Сімейний стан: Залишилися мати, сестра.

Місце поховання: с. Сорокодуби, Красилівський район, Хмельницька область (фото пам'ятника).

Сльози матері

Ти бачив коли не будь як ридає мати?
Які при цьому шепотів слова?
— Не плачте жінко, хороніть солдата,
Душа якого ще не відійшла.

Ваш син — герой, йому кричали «Слава».
Ваш син — Вітчизну боронив.
Під свисти куль з чужого автомата,
Він тільки Ваше ім’я шепотів.

Коли останні сили покидали,
В його очах я бачив образ Ваш,
Я нахилився, губи промовляли,
«Пробач рідненька! Вже прийшов мій час».

Він не жалів за тим, що гине в бої.
Не плакав, сліз у нас нема.
Він згадував, старі, стрункі тополі,
Й стежинку, до подвір’я що вела.

А на порозі мати одинока,
Її ласкаві руки у землі,
І губи тонкі шепотіли потай:
— Вернеться син, кінець війні.

Одружиться, народить купу діток,
Збудує дім, в нім щастя заживе.
Там пахнутиме молоком і хлібом,
Натомість, запах крові пропаде.

Та грім дзвінка із мрії вириває,
І хтось повідомляє про біду.
Сидить старенька на порозі і ридає,
Ламає руки і кляне війну.

Не сльози, грона з щік спадають,
Немає місця в світі цій душі.
Де плаче українська мати — проростають
З кривавої землі калинові кущі.

В останню мить солдат згадає матір,
Її душевне слово і тепло,
І серце сину буде відчай рвати,
За те, що біль матусі принесло.

Світлана Ковб