Грек Сергій Анатолійович («Балаган»)

Грек Сергій Анатолійович

Дата та місце народження: 22 жовтня 1987 р., м. Хабаровськ, РРФСР.

Дата та місце загибелі: 4 серпня 2014 р., м. Мар'їнка, Донецька область.

Звання: Рядовий міліції.

Посада: Міліціонер.

Підрозділ: Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Азов» ГУМВС України у Київській області.

Обставини загибелі: Загинув 4 серпня 2014 р. у бою за звільнення Мар'їнки на підходах до Донецька.

Місце поховання: м. Миколаїв (фото пам'ятника).

Народний Герой України

Указом № 17 від 29 червня 2016 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

Іноземний брате, твій величний подвиг ніколи не забуде вдячна Україна.
За вашу та нашу свободу! Від простої української жінки та її дітей.
від Маріупольців

«Хоружа служба», 4.08.2017: 4 серпня 2014 року під час штурму Мар'їнки загинув наш побратим Балаган. В цивільному житті його звали Андрій і народився він 22.10.1987 року в Хабаровську. Більшу частину життя прожив у Москві. Там захопився футболом, почав вболівати за ЦСКА, став футбольним хуліганом. Окрім цього, Андрій полюбляв історію та сповідував праву ідеологію. Він, як і тисячі футбольних фанатів РФ, зайняли непримириму позицію щодо вбивства кавказцями фаната «Спартака», Єгора Свиридова. Балаган взяв активну участь у подіях на Манежній площі 11 грудня 2010 року, коли всі футбольні фанати та хулігани разом з обуреними москвичами протестували проти режиму внутрішньої чекістської окупації Путіна в РФ. В той день на Манежній площі відбулися сутички з ОМОНівцями. Однак цей протест був придушений, почалися репресії. На Андрія завели справу, а його слідчий пообіцяв, що запроторить його у в’язницю у будь-якому разі та «навішає» на нього усі можливі статті. Балаган не став чекати на гарантоване ув’язнення в РФ. Він емігрував до Русі-України, його третьою домівкою стало місто Миколаїв. В цьому місті він мешкав з 2010 року. Там же він долучився до руху ультрас МФК «Миколаїв». Коли почалася Революція Гідності, Балаган став пліч-о-пліч з своїми українськими побратимами по навколо футболу – він їздив на Майдан, де брав участь в протистояннях з псами режиму Януковича, зіткненнях на вул. Грушевського. Також Андрій брав участь у розгоні наметового містечка сепаратистів у Миколаєві. Балаган, який на собі відчув, що він, як представник титульної нації Росії, є другосортним у власній країні, чудово розумів всю брехливість концепції «Русской весны». Російська держава, яка систематично принижує цих самих «русских» на власній території, не має ніякого права «захищати» їх на території сусідніх країн. Тим паче жодних проявів дискримінації щодо будь-яких слов’янських народів в незалежній Україні не було.

Режим Путіна, який забрав у Балагана одну домівку, планував відібрати і другу, бо Миколаїв мав увійти до московського проекту «Новоросія», якби плани загарбника здійснилися.

Бойовий характер Балагана не міг не привести його до лав батальйону «Азов». Він долучився до нього 3 червня 2014 року, брав участь у звільненні Маріуполя 13 червня того ж року. Служив він у РДЧ у 3 десятку. Згодом перейшов до складу 3-го десятку 3-ї чоти 1-ї сотні. Якраз в складі неї він і взяв участь 4 серпня 2014 року у визволенні передмістя Донецьку – Мар’їнки. Він отримав поранення несумісне з життям на самому початку цієї операції. Його поранило від вибуху радіокерованого фугасу, закладеного на дорозі. Він якраз крокував за БМП і зупинився праворуч від неї. Відбувся вибух. Балаган отримав численні поранення. зокрема йому відірвало ногу. Він помер по дорозі до шпиталю.

Балаган бажав Русі-Україні щасливої долі не на словах, а на справі. Водночас, воюючи проти РФ, він сподівався на повалення режиму Путіна на своїй Батьківщині, в Росії.

Він є першим загиблим азовцем у цій війні. Наша земля прихистила Балагана, а він, як чесна людина та природній воїн, віддячив їй - став на захист Русі-України, коли на неї напала РФ. Балаган не мав паспорту з тризубом, але це не завадило йому взяти в руки зброю і піти добровольцем в «Азов», коли сотні тисяч громадян України чоловічою статі спокійно спостерігали за окупацією Донбасу.

Його чин – приклад для нас. Пам’ять про «Балагана» вже увіковічена в Миколаєві, як назва однієї з вулиць.