Данилюк Володимир Володимирович

Данилюк Володимир Володимирович

Дата та місце народження: 10 вересня 1991 р., с. Черніїв, Тисменицький район, Івано-Франківська область.

Дата та місце загибелі: 12 серпня 2014 р., с. Культура, Старобешівський район, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Стрілець-помічник гранатометника.

Підрозділ: 5-й батальйон територіальної оборони «Прикарпаття».

Обставини загибелі: Загинув 12 серпня 2014 р близько 10-ї години під час супроводу колони із пораненими в районі с. Культура, Старобешівський район, Донецька область. Колона потрапила у засідку терористів, внаслідок обстрілу Володимир отримав смертельне поранення у голову.

Місце поховання: с. Черніїв, Тисменицький район, Івано-Франківська область (фото пам'ятника).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 109/2015 від 26 лютого 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Володимир народився 10 вересня 1991 р. у с. Черніїв, Тисменицький район, Івано-Франківська область. 1998-2008 рр.- навчався у Черніївській ЗОШ.


Побажання класного керівника Володимира після закінчення школи
Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

2008-2010 рр. - вступив до ВПУ №18, спеціальність "офіціант-бармен". "Володя ніколи не вагався у виборі професії,- згадує мама Галина Федорівна. - Знав, що така спеціальність в наші часи дуже затребувана. Йому подобалося сервірувати стіл та за правилами етикету подавати їжу. Коли в училищі був конкурс офіціантів, він зайняв 2-ге місце. А потім три місяці пробув на практиці в м. Алупка, що у Криму."


Грамота Володимира під час навчання в училищі
Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Грамота Володимира під час навчання в училищі
Для збільшення фотографії натисніть на неї!

На практиці в м. Алупка, що у Криму
Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Після училища працював у закладах громадського харчування офіціантом.

14 квітня 2010 року призваний на військову службу, яку проходив в військовій частині А1979 начальником електростанції. Звільнився з ЗСУ 7 квітня 2011 року.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Володимир був офіційно неодружений. Проте був у церковному шлюбі з Василик Іриною, який взяв 21 липня 2012 року.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Спогади бойового товариша Михайла Романко: "Познайомились ми з Володимиром, коли формувався батальйон територіальної оборони "Прикарпаття". Відразу попали в один бойовий розрахунок. Я - гранатометник, а він - мій помічник. Мацьонький ( так ми його називали) був хорошим хлопцем, патріотом своєї держави, позитивно налаштований і вірив у світле майбутнє для своїх дітей, про яких часто мріяв. Батальйон формувався достатньо довго, а йому не терпілося відправитись на схід для виконання бойових завдань. Його патріотизм піднімав бойовий дух усього підрозділу. Він був другом для всіх своїх бойових побратимів. Чітко виконувати всі завдання, які отримував від командирів. Одного вечора, коли почався обстріл з ворожої території, Володя розбудив мене і покликав подивитися, як у небі летять ракети БС 21 град. Коли вони стартували,то виглядало красиво, а коли впали, ми зрозуміли, що дуже багато наших побратимів з інших підрозділів загинуло. Відтоді в нього з'явилися почуття помсти і бажання рвати голими руками сепаратистів. Але нам жорстко повоювати не прийшлось, так як ЗСУ відтіснили ворога. Ми були впевнені, що війна вже закінчується. Жартували, будували плани на майбутнє.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Дванадцятого серпня отримали завдання евакуювати поранених. Ранок був спокійний, нічого не віщувало біди. Сіли в автобус і поїхали по маршруту. По дорозі біля села Культура потрапили у засідку, в якій підірвались на радіокерованих мінах МОН 50. Після яскраво спалаху я відчув теплий потік повітря в обличчя і втратив свідомість. Прийшовши до тями, зрозумів, побачив хлопців, що лежали на підлозі автобуса, вони отримали поранення. Потім я побачив Володю, лише хотів допомогти йому підвестися, думав що він без свідомості, взяв його за голову і побачив кров на своїй руці. Подивися на обличчі - у нього були сухі очі та сині губи. Перевірив пульс і зрозумів що він загинув. Взяв його за руку, помолився... Спробувавшии взяти автомат, я зрозумів що я поранений. Почув голос командира, який запитав чи є ранені та 200. Я сказав, що Мацьонький загинув. На спущених колесах, з пробитими баками та осколком в двигуні ми проїхали ще 18 кілометрів. Там нас чекала швидка та бойові побратими, які надавали нам допомогу. Начальник медичної служби констатували смерть Володимира. Його і ще одного важко пораненого погрузили в швидку, а нас посадили в автобус. Все так швидко сталось, що я до останнього не міг повірити, що Володі вже немає. Мене госпіталізували в польовий шпиталь, а його тіло відправили в дніпропетровській морг. Далі мене чекало лікування та реабілітація. Бойове завдання ми виконали ціною життя мого товариша Володимира. Прикро відвідувати його могилу і розуміти, що його немає серед живих.