Дога Олег В’ячеславович

Дога Олег В’ячеславович

Дата та місце народження: 18 березня 1981 р., смт. Веселинове, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 28 серпня 2014 р., смт. Комісарівка, Перевальський район, Луганська область.

Звання: Солдат резерву.

Посада: Стрілець.

Підрозділ: Батальйон оперативного призначення ім. Героя України генерала Сергія Кульчицького.

Обставини загибелі: Загинув 28 серпня 2014 р., коли зведена група військовослужбовців Національної гвардії та Збройних сил України на двох бронетранспортерах ЗСУ, що вирушила на допомогу силам АТО, потрапила у ворожу засідку у районі селища Комісарівки. У запеклому бою разом із Олегом загинули молодший сержант резерву Микола Матвієнко та солдат резерву Андрій Тищенко, із понад 20 поранених гвардійців того ж дня помер старший солдат резерву Олексій Курмашев, 3 вересня у харківському військовому госпіталі помер прапорщик резерву Федір Ухарський.

Сімейний стан: Залишилися батьки, дві сестри, брат, 7-річна донька.

Місце поховання: с. Гребля, Переяслав-Хмельницький район, Київська область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Большое спасибо за мужество за мирное небо над головой. Слава Героям!
від однополчанина,
Андрія Кобзаря ("Нестора")

Олег В’ячеславович народився на Миколаївщині, звідки його родина згодом переїхала до села Гребля Переяслав-Хмельницького району Київщини. Працював у приватній охоронній фірмі, брав активну участь у подіях Революції Гідності, у числі перших добровольців з Євромайдану вступив до 1-го резервного батальйону Національної гвардії України, уклавши контракт про проходження служби у військовому резерві НГУ. Однополчани згадують про нього як про щиру, добру людину, воїна, який ніколи не ховався за спини товаришів і завжди йшов у бій як востаннє. Старший солдат резерву Володимир Бойчук написав про нього: «Ми разом навчалися на Нових Петрівцях, запам’ятався його впевнений погляд, який немов би свідчив, що є ще козацька кров у наших жилах. Він розповідав, що вдома в нього залишилася маленька донечка, яку він дуже любив…». З-під Слов’янська Олег В’ячеславович приїхав додому у відпустку, а потім, попри умовляння рідних, повернувся на фронт, з якого щодня телефонував доньці та переписувався з батьками СМС-повідомленнями. Останнє з них, отримане батьком, Олександром Васильовичем за півтори години до загибелі сина: «Ось закінчиться війна, підемо на риболовлю разом…».


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Для збільшення фотографії натисніть на неї!