Дудка Юрій Андрійович

Дудка Юрій Андрійович

Дата та місце народження: 21 грудня 1980 р., с. Хоминці, Роменський район, Сумська область.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Многопілля, Амвросіївський район, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Номер обслуги.

Підрозділ: 93-я окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. "Зеленим коридором" на дорозі поміж с. Многопілля - с. Червоносільське - с. Осикове. 3 вересня 2014 р. тіло Ю.А. Дудки разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу. 16 жовтня 2014 р. тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпропетровська, як невпізнаний герой. Був упізнаний за тестами ДНК. У березні 2015 р. перепохований.

Сімейний стан: Залишилися батьки, дружина та дитина.

Місце поховання: с. Хоминці, Роменський район, Сумська область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 9/2016 від 16 січня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Рішенням Полтавської обласної ради від 21 жовтня 2015 р. нагороджений відзнакою "За вірність народу України" І ступеня (посмертно).

від мами від сім"ї Кузько

Мій розум відмовляється сприймати,
А серце кров`ю обливається, слізьми -
Це не війни далекої болючий спомин,
Це не відлуння тих подій через роки
-Це сьогодення наше, дійсність це...

Жила сім`я одна звичайна -Матуся, батько, дітлахи:Кровинки, хлопчики- синочки ,
Їх дві надії - два орли.
Жили вони , росли - зростали,
У дружбі, злагоді жили,
Батьки, звичайно, - працювали,
А дітки - як з води росли.
Садочок, школа, шлях широкий
Перед дітьми простертий був,Навчання, мрії і робота
Як, зазвичай, в житті бува.
Сини окріпли і змужніли,
Матусі радість - два орли,
А батька - гордість , і на старість
Надія, поміч - їх сини.
Але підступно , нечекано
В наш край нагрянула війна,
У дім прийшли наш - ворогами
Ті, що братами нам були.На захист рідної країни
Пішли сини їх без вагань, І воювали вони славно,
Хоробро боронили рідний край...Біда підкралася неждано
-У хижім полум`ї війни
Смертельні опіки отримав
В бою нерівнім син один.
Всі сподівалися на диво,
Найкращі лікарі були,Молили Бога за дитину
-Лиш врятувати не змогли.
Тяжка година, мить розлуки
-В землі синок їх спочива
І янголом уже небесним
З Висот на рідних спогляда.Велике горе у родини
Матусі серце розрива,
А тут ще думка, знов про сина,
Про старшого не покида.
І серце крається у неньки,
Біль серце матері стиска -
Чому від старшого синочка
Давно вже вісточки нема?
Думки страшні всі і погані
Вона від себе відганя-
Можливо, десь лікує рани,
Можливо, пам`ять підвела.
Немає спокою матусі -
У двері стукає сама,
Щоб звісточку якусь про сина,Дістати... бо ж іде війна...Немає слів, щоб розказати,
Не знаю, як це пережить,
Але жахлива звістка знову
Прийшла до них недавно в дім -Їх старший син в бою загинув,
Не вийшов влітку із " котла"
Лежить в землі, як невідомий
На берегах ріки-Дніпра...

Мій розум відмовляється сприймати,А серце кров`ю обливається, слізьми
-Це не війни далекої болючий спомин,
Це не відлуння тих подій через роки.
-Це сьогодення наше, дійсність, горе це...
Хотіла б у "братів" я запитати -Чому нас не злюбили ви ? Коли?
Чому в наш час синів-орлів хоронить мати?
Чому батьки сивіють від біди?
О Боже милий, Господи Всевишній ,Дай сил батькам це горе пережить,
Дай РОЗУМ тим, хто все оце затіяв,
Дай РОЗУМІННЯ їм, що вже нікого не вернуть....

Мама Світлана Дудка

10 вересня 2014 р. в Харківському опіковому центрі від поранень та опіків, отриманих під час обстрілу 3 вересня базового табору 27-го полку поблизу Старобільська (Луганська область) помер молодший брат Юрія - Володимир.