Дуриба Ярослав Васильович («Ярік»)

Дуриба Ярослав Васильович

Дата та місце народження: 21 вересня 1973 р., с. Догмарівка, Генічеський район, Херсонська область.

Дата та місце загибелі: 15 травня 2015 р., смт. Станиця Луганська, Луганська область.

Звання: Старший солдат.

Посада: Стрілець-санітар.

Підрозділ: 17-а окрема танкова бригада.

Обставини загибелі: Загинув 15 травня 2015 р. у бою на передовому блок-посту під смт. Станиця Луганська. Під час обстрілу ворожа куля АКМ влучила захиснику між пластинами бронежилету.

Сімейний стан: Залишилися дружина та двоє дітей.

Місце поховання: с. Догмарівка, Генічеський район, Херсонська область (фото пам'ятника).

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 473/2015 від 13 серпня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).


Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Дуриба Ярослав Васильович народився 21 вересня 1973 року в селі Догмарівка Генічеського району, Херсонської області в сім'ї робітників, батьки працювали в колгоспі імені Шевченка.

Ходив до сільського дитячого садка, а в 1980 році пішов вчитися до Догмарівської восьмирічної школи. Був активним учнем, відвідував різні гуртки, приймав участь в спортивних змаганнях. Захоплювався туризмом і полюванням на лис.

Мав багато похвальних грамот. В 1988 році закінчив неповну середню школу і вступив до Генічеського ПТУ №17 з одержанням середньої освіти за професією водій, слюсар по ремонту автомобілів.

Закінчив училище в 1991 році. Ходив в секцію по вільній боротьбі, брав участь в обласних змаганнях. В період літніх канікул не байдикував, а працював в колгоспі, на фермі та на зерновому складі.

28 вересня 1991 року відбулося вінчання Ярослава з Наталією 1976 року народження. Офіційно зареєстрували шлюб 23 січня 1996 року.

9 грудня 1991 року був призваний до лав ЗСУ. Прибув до міста Анапи, був курсантом і вчився на водія малих катерів. Закінчити навчання не вдалося, хоча і залишилося 2 місяці відслужити. Починався розпад Радянського союзу, а також в зв'язку з народженням доньки Марини, яка народилася 03.02.1992 року. Ярослава перевели на Україну в Закарпатську область, Ужгородського району. Свою службу він дослужив прикордонником, стрільцем-снайпером.

Своїм обов'язком вважав дослужити до кінця, як гідний чоловік. Тому відстрочку у зв'язку з народженням доньки не взяв.

Закінчив військову службу 1993 року, має відмінну військову характеристику від командира військової частини.

Повернувшись з армії, Ярослав влаштувався на роботу в колгосп ім. Шевченко у рідному селі. В 1994 році пройшов підготовку і курси навчання трактористів машиністів. Отримав права тракториста. 28 лютого 1996 року у родині Ярослава народився син Дмитро.

В 2000 році Ярослав звільнився з колгоспу в зв'язку відокремленням свого земельного паю.

Працював на підприємстві Генічеського управління зрошувальних систем, машиністом насосних установок. З роботи звільнився за станом здоров'я, тому, що часто хворів. Були проблеми з серцем та тиском. Знаходився на обліку в Херсонському кардіологічному диспансері.

24.03.2011 року проводилася коронароангіографія. Кожних 3 місяці проходив курс лікування у кардіолога. Ліки приймав щодня.

В 2012 році влаштувався на роботу у місті Херсон на фірму "Аріс" водієм. І колектив, і робота йому була "до душі". Ніхто до останнього не знав про хворобу Ярослава.

Коли Ярославу прийшла повістка, йому сказали у військкоматі: "Ніхто на його хворобу звертати не буде, військових госпіталів вдосталь, а такого спеціаліста нам треба"….

Вдома Ярослав говорив: "Я ховатись не буду - це ганьба".

21 серпня 2014 року старший солдат Дуриба Ярослав Васильович був мобілізований в м. Кривий Ріг розвідником, стрільцем-санітаром. Керівники фірми "Аріс" повністю забезпечили і забезпечували всім необхідним Ярослава на протязі всієї служби.

Вже з 19 листопада 2014 року, Ярослав безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, в забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення АТО. Як старший солдат, розвідник стрілець-санітар 6 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини - В 3675.

Побратими називали його "Ярік". Його поважали та цінували. Він говорив, що ніколи не покине своїх хлопців і буде з ними до кінця.

Так трапилося, що життя Ярослава обірвала снайперська куля, калібру 7,62. Він загинув на очах товаришів (братів по духу) 15 травня 2015 року на території Луганської області, поблизу населеного пункту Станиця-Луганська від проникаючого вогнепального кульового поранення бокової частини тулуба.

Побратими Яріка пообіцяли, коли прийдуть у звільнення, обов'язково побувають у нього на могилі і привезуть свій прапор, власноруч підіймуть його над могилою. Бо в останню путь провести Ярослава, хлопців не відпустили, так, як не було ким замінити на позиціях.

19 травня 2015 року прийшов лист подяки від командира військової частини на селищну раду, який був відправлений ще за життя Ярослава, а 20 травня його провели в останню путь, поховали у рідному селі.


Для збільшення фотографії натисніть на неї!