Джевага Сергій Олександрович («Серж»)

Джевага Сергій Олександрович

Дата та місце народження: 28 вересня 1971 р., м. Прилуки, Чернігівська область.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Червоносільське, Амвросіївський район, Донецька область.

Звання: Солдат резерву.

Посада: Командир міномету.

Підрозділ: 2-й батальйон спеціального призначення НГУ "Донбас".

Обставини загибелі: Ранком 29-го серпня 2014 р., під час виходу т.зв. Зеленим коридором з Іловайського котла, їхав у ГАЗЕЛі у складі автоколони батальйону "Донбас" по дорозі з с. Многопілля до с. Червоносільське. Під час обстрілу колони з кулеметів дістав смертельне поранення. Помер на руках побратима. Загинув разом з Бризом та Детройтом.

Сімейний стан: Залишилась дружина.

Місце поховання: Тіло не знайдено.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 176/2015 від 25 березня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

от крестного Николая Антоновича Левченко
Мій єдиний найкращий брате! Чесний, порядний, розумний, справедливий, рішучий! Ти сильний і мужній! Я не можу говорити "був"! Ти ніколи нічого не боявся. Якби хоча б кожний п'ятий в нашій країні був таким як ти, Україна була б найкращим місцем у світі! Ми пишаємося тобою! Хочеться вірити, що тобі там краще... Нехай наша втрата, твоя пожертва будуть немарними. Хай назавжди припиняться ці щоденні багаторічні вбивства наших найкращих хлопців, нашого майбутнього... Проклинаю тих, хто вбив тебе з тієї сторони та здав чи продав життя твоє, та таких як ти, з цієї сторони. Ми кожного дня згадуємо про тебе. Так боляче... Пам'ятаємо, любимо, чекаємо...
Олена Джевага
Сьогодні в Україні чорний день…
В домівках у героїв ллються сльози,
Та повернути їх ніхто не в змозі –
Сьогодні в Україні чорний день.
Помолимось усі за їхні душі.
Поставимо в церквах за них свічки;
Чоловіки, батьки, сини та друзі –
За рідну землю в небі полягли.
А завтра буде помста по заслузі!
За кожну краплю материнської сльози,
За дикий біль, що розриває душу,
За кожну цятку української землі...
Дорош Н.В.

від побратимів Тараскіна, Тополя, Молчуна, Бархана, Гайдамаки

Позивний "Ахмет", командир взводу у Сержа: В одну з ночей ми ночували в спортивному залі Іловайської школи, в якій отаборилися. Тієї ночі, як і завжди, був сильний обстріл, били з "Градів". Один зі снарядів влучив прямо в дах школи. Вибуховою хвилею зірвало десь половину шиферу з даху. Дерев'яні стропила даху та ганчір'я, яким були обмотані труби системи опалення, спалахнули.

В цей момент, втомлені денними справами, ми спали, спортивний зал був забитий сплячими тілами. Раптом до спортзалу забіг спостерігач з третього поверху і закричав:- "На школе крыша горит!", проте ніхто не відреагував - можливо, через утому, можливо через оркестр вибухів, а може чогось іще.

Почекавши хвилину, я зрозумів, що бажаючих піднятися на дах немає. Я піднявся і підійшов до Сержа. Лиш торкнувся до нього, Серж одразу підвівся й запитав, що треба. Я сказав, що горить дах школи і треба йти. Серж без жодного запитання рушив за мною. Підкреслюю, він не питав у мене, а хто іще з нами, а як ми це будемо робити, чи щось таке. Він просто встав та пішов.

По дорозі ми назбирали вогнегасників і піднялися на горище. Вогонь вирував дуже сильний, в диму практично нічого не було видно. Шоломи постійно рятували наші голови, бо, постійно переміщуючись, ми постійно билися головою то об труби, то об стропила. Без шоломів ми б точно порозбивали собі голови у перші ж п'ять хвилин. Коли запас вогнегасників вичерпався, ми продовжили гасіння усім, що потрапляло нам під руки. Мені здалося, так було хвилин із сорок. Аж раптом прибігли на допомогу брати "Устим" і "Конан" (чудові хлопці), прибіг мій командир міномету "Бодрий", мій розвідник "109-й". Справа пішла і невдовзі ми зупинили пожежу, повністю її загасивши.

Серж був просто золота людина, патріот і Воїн. Упевнеий, він зараз у кращих світах.