Єфіменко Василь Вікторович («Бізон»)

Єфіменко Василь Вікторович

Дата та місце народження: 31 січня 1971 р., м. Березівка, Красноярського краю, РРФСР.

Дата та місце загибелі: 15 липня 2014 р., м. Горлівка, Донецька область.

Звання: Старший сержант резерву.

Посада: Командир відділення.

Підрозділ: 2-й батальйон спеціального призначення НГУ "Донбас".

Обставини загибелі: Близько 4:00 під час виконання службово-бойового завдання на підступах до міста Горлівці Донецької області внаслідок нападу із засідки та обстрілу терористами групи бійців резервного батальйону НГУ «Донбас» четверо з них дістали осколкові та вогнепальні поранення різного ступеню тяжкості. Дорогою до Артемівської міської лікарні старший сержант резерву Єфіменко помер від насліжків тяжких поранень.

Сімейний стан: Залишилися батьки, дві сестри-близнючки, цивільна дружина та троє синів (двоє - від двох попередніх шлюбів та один усиновлений).

Місце поховання: м. Київ, Кладовище "Південне".

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 619/2014 від 26 липня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Сьогодні в Україні чорний день…
В домівках у героїв ллються сльози,
Та повернути їх ніхто не в змозі –
Сьогодні в Україні чорний день.
Помолимось усі за їхні душі.
Поставимо в церквах за них свічки;
Чоловіки, батьки, сини та друзі –
За рідну землю в небі полягли.
А завтра буде помста по заслузі!
За кожну краплю материнської сльози,
За дикий біль, що розриває душу,
За кожну цятку української землі...
Дорош Н.В.

від побратимів Тараскіна, Тополя, Молчуна, Бархана, Гайдамаки

Василь виріс у родині робітників, яка 1973 р. переїхала з Красноярського краю до України – на будівництво нового міста енергетиків Прип’яті. З другого класу навчався у дитячо-юнацькій спортивній школи, де займався боротьбою самбо, виборов низку нагород на районних та обласних змаганнях. Після катастрофи на Чорнобильській АЕС евакуйована із зони радіоактивного лиха родина переїхала до Києва, де 1989 р. Василь закінчив СПТУ, здобувши спеціальність слюсара-монтажника з ремонту турбоагрегатів. Навесні того ж року був призваний на строкову військову службу, яку проходив у лавах внутрішніх військ МВС. У числі найкращих новобранців пройшов курс підготовки в навчальній частині ВВ, що в місті Золочеві Львівської області, по­тім служив у дислокованій у Дніпропетровську військовій частині з охорони важливих державних об’єктів (серед яких, зокрема, ВО «Південний машинобудівний завод»). Додому, у столицю вже незалежної України, він повернувся в погонах старшого сержанта. З 1993 р. працював у Чорнобилі, на одному з підприємств зони відчуження, а за рік керівництво направило його на навчання до факультет інформатики філіалу КПІ в місті Славутичі, де 1999-го він здобув диплом програміста.

У травні 2014 р. Василь Вікторович, що на той час працював головним інженером однієї із столичних ІТ-фірм, дізнався про формування батальйону «Донбас» і невдовзі обійняв у ньому посаду командира відділення. За традицією підрозділу, отримав позивний «Бізон» (так однополчани прозвали його за добру фізичну підготовку). 11 липня 2014 р. у складі підрозділу Василь Вікторович вирушив на Схід, у район АТО. Вже за чотири дні, близько четвертої ранку, виконуючи бойове завдання на під­ступах до міста Горлівки, група «донбасівців» потрапила під вогонь ворожої засідки. У запеклому бою Єфіменко дістав тяжке поранення і, попри зусилля побратимів та медиків, дорогою до лікарні помер. Серед рідних, друзів та однополчан, які 18 липня проводжали Василя Вікторовича в останню путь, були усі троє його синів...


Василь з батьками та сестрами.