Захаров Дмитро Андрійович

Захаров Дмитро Андрійович

Дата та місце народження: 29 жовтня 1994 р., смт. Новопокровка, Солонянський район, Дніпропетровська область.

Дата та місце загибелі: 18 жовтня 2016 р., с. Водяне, Волноваський район, Донецька область.

Звання: Матрос.

Посада: Навідник.

Підрозділ: 500-й окремий батальйон морської піхоти (36-а окрема бригада морської піхоти).

Обставини загибелі: Загинув 18 жовтня 2016 р. близько 11:00 на спостережному посту поблизу сел Лебединське та Водяне (Волноваський район) Донецької області, в результаті смертельного поранення у голову під час обстрілу позиції ворожою ДРГ з підствольних гранатометів. Дмитро до останнього вів вогонь, намагаючись подавити вогневі точки противника. Під час перезарядження до окопу, де він перебував, прилетів ВОГ.

Сімейний стан: Залишилися батьки та молодший брат.

Місце поховання: смт. Новопокровка, Солонянський район, Дніпропетровська область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 522/2016 від 25 листопада 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Ти такий Дорогий, що мені ні на що не зміняти...
Захарова Лариса
Рідненький, як же ти болиш і як пече десь всередині...
Мама
Мужність не видається на прокат. Ми пишаємось тобою, синочок.
Тільки серце не може прийнять...
Мама
Вічна пам'ять юному Герою, життя його обірвалося на злеті!!!
від Свищук С.М.
від ДШР 701 ОБМП від морпєха Остаться в памяти Добром!
Запомнится Светом!
від сестрички

Мама: "Думки, думки...залишились тільки спогади та душа омивається сльозами. Може хтось скаже, що написала якусь дурницю але це моя декларація. Безцінна, дорожча за іхні статки. Синочок... Діма був звичайним сільським хлопчиком без забаганок на дорогі джинси та айфони. Говорила: "Купи собі щось з одягу,а то вже зовсім". А він: "Хай не дивляться на мій одяг,а люблять мою душу." А пустуном був ще тим...Не раз в школу викликали. Бувало поїдемо на город край села, а він як почне співати на весь голос. Говорив: "В мене скільки енергії, мені ж треба їі кудись дівати." А ще міг з'їсть капустянку чи майського жука чи черв'яка: "Ніхто не знає як життя складеться, можливо пригодиться." А коли він вирішив підти на війну я йому сказала: "З голоду ти точно не вмреш." Тоді це було смішно хоч умене в душі вже була буря. Я пишу тому що хочу щоб його так швидко не забули. Хоч йому і не присвоїли Героя Україна але він єдиний з нашого села пішов на війну добровільно у 21 рік. Сказав: "Ото ж тому що дядьки не йдуть, тому я іду." Синочок...думки,думки та спогади...

В душі мого синочка жив ГЕРОЙ. Він ходив з ним в дитсадок, в школу, в технікум. Він грав з ним у свій любимий футбол, він з ним кохав. Він пустував, привертаючи увагу, напевне, до НЬОГО. Та нікому ніколи про це не говорив. А ми не здогадувались. Коли настав час і Бог сказав: "Пора!", його ГЕРОЙ показав своє мужнє та в одночас любляче обличча. Можна було б сказати, що хай це буде прикладом для всіх але не буду. Я дуже хочу щоб ця, нами проклята, війна скоріше закінчилась. А душі всіх ГЕРОЇВ полетіли в Рай. Говорила, синочок, тобі ще живому, говорю і зараз: "Я дуже пишаюся тобою!" Дуже шкода, що багато не розуміють чому ВОНИ ГЕРОЇ. Дуже боляче..."


Для збільшення фотографії натисніть на неї!