Зубков Іван Іванович ("Краб")

Зубков Іван Іванович

Дата та місце народження: 1 листопада 1973 р., м. Деражня, Хмельницька область.

Дата та місце загибелі: 20 січня 2015 р., Донецький аеропорт.

Звання: Старший лейтенант.

Посада: Заступник командира роти з парашутно-десантної підготовки.

Підрозділ: 81-а окрема аеромобільна бригада (90-й окремий аеромобільний батальйон).

Обставини загибелі: Зник безвісти 20 січня 2015 р. під час оборони аеропорту Донецька. Впізнаний за експертизою ДНК. Похований.

Сімейний стан: Залишилися батьки, дружина та дві доньки.

Місце поховання: м. Деражня, Хмельницька область.

Герой України

Указом Президента України № 318/2015 від 9 червня 2015 року, за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, вірність військовій присязі , присвоєно звання «Герой України» (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

Нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно).

Рішенням Хмельницької міської ради присвоєно звання "Почесний громадянин міста Хмельницького" (посмертно).

Народний Герой України

Указом № 19 від 1 жовтня 2016 р. нагороджений відзнакою "Народний Герой України" (посмертно).

Рішенням Деражнянської міської ради Івану Івановичу Зубкову присвоєно звання "Почесний громадянин міста Деражні".

Рішенням Летичівської селищної ради Івану Івановичу Зубкову присвоєно звання "Почесний громадянин смт. Летичів".

Эти цветы возлагаю Герою! Герою, отдавшему жизнь за великий подвиг во имя Украиснкой земли! За детей, родных, за свободу и лучшее будущее! Каждый Герой оставляет нам свой молчаливый наказ! Лицо, глаза, улыбка и очень живой взгляд излучает тепло и надежду... Что все это не зря! "Слава Героям!" - Не просто слова... Слова омытые кровью, потом, землей, страданиями, слезами, смехом детей и светлыми днями, радостью и верой в лучшее! Память о тех, кого нет с нами, теперь будет вечной! Бессмертие - это тоже жизнь! В наших сердцах, мыслях, словах... Я низко кланяюсь тебе, Герой! Покойся с миром! Твой подвиг никогда не будет забыт! Ты навсегда живой! Вечная Слава Героям!
Светлана НОЗАДЗЕ, Россия
від Андрія Музики
Два дні до Паски, п'ятниця страсна,
Весна тоді буяла так прекрасно,
А в Україні уже рік ішла війна,
Вона синів найкращих забирала.
І мали б ми радіти і молитись,
Проміння сонця гріло ж так ласкаво,
І свято віри в чудо воскресіння
Неумолимо швидко наближалось.
Навколо пахло випічкой і святом,
Побілені, стояли всі бордюри,
Коти вже гріли вуса ....... й люди,
Щасливі прибирали все навкруги.
П'ятниця страсна, 15-го року,
Якою ж ти тоді була страшною,
І досі не приймає факт душа,
Що то була межа невороття.
Все навкруги здавалося насмішкой!
Як може бути день прекрасними і весняним,
Як може бути чудо воскресіння,
Коли вже стало достеменно,
Відомо, що тебе немає з нами.
Що ти не прийдеш, і не скажеш, я вернувся,
Не усміхнешся й не обнімеш всіх,
Що не задзвонить більше телефон,
Бо поза зоною навіки абонент.
Три місяці давали нам надію,
Три місяці - як віха цілого життя.
І в день, призначений для віри у спасіння,
Ми взнали точно, що тебе нема.
Війна, аеропорт, потоки крові й сліз,
Змінилось все, життя змінило русло.
І шкода свята, яке щастя більше не несе -
Шкода, що віру в чудо не вернути.
Але найбільше шкода, у краЇні,
Що третю весну зустрічає у війні,
Є люди, що вважають - то не їхнє,
Війни немає, мимо них вона пройде.

від сім'ї Стасюк
Героєм став.

Він був як сонце: світлим і гарячим,
Кипів життям та інших надихав.
Військовий фах і неспокійна вдача
І за життя ще "кіборгом" він став.

А серпень, перед тим був серпень.
Він їхав з дому за своїх на Схід.
За Україну - зболену нестерпно,
Що в землю кожен день кладе синів своїх.

"Там мої хлопці, там же мої хлопці!
Я офіцер! Не можу вдома буть.
Та ще й ці очі - доньок моїх очі!
За їхню долю воювати йду".

Був січень, бій, вогонь - небес не видно,
Смалкий осколок душу холодив.
А старший лейтенант тримався гідно,
Бо він же двічі "кіборг" - командир.

Але не вистояв. Упав донецький
Аеропорт. А з ним - захисники.
Іван Іванович... Синочку, де ти?
Нема й сліду. Лише одні страхи.

Може в полоні? Лиш би не загинув…
Іще живий! Ми просто не знайшли…
Шукають батько, мати і дружина
Шукають друзі - не знаходять всі.

Уже весна. Квітує квітом квітень.
Іван Зубков в Деражні. Люд стоїть.
Схиливши голови і сльози ніде діти,
А захисник наш у труні лежить.

Не знав своєї долі він, відважний,
Та лишиться у пам?яті людей.
В сорок один. В бою безстрашнім
Хоча загинув, та Героєм став.

Світлана Литвин.
Іванові Зубкову.

Ну що сказать - слова, напевно, зайві…
Віршів не треба і поем.
Тече сльоза у тишині печальній,
І біль застиг у горлі тягарем.

Стояли за свободу на Майдані,
Хотіли всі ми кращого життя.
Пліч-о-пліч ми, здавалось, нездоланні -
За Україну, світле майбуття!

Потім війна… Пішов у перші лави
На захист миру, на загин орді.
Та небо градом на ті плечі впало,
Землею вкрило мрії золоті…

Перемоги хотів, палаючи душею,
І ось удома ти… О, як душа болить!
І захід сонця за кривавою межею,
І погляд із полону сірих плит…

Немає слів… Ти знаєш, як нам важко…
І всі слова не вимовить журба…
Ми втратили героя, діти ж твої - батька.
А Україна все-таки жива.

Наталя Мондра.

Розпорядженням Летичівської селищної ради від 6 січня 2016 року № 3 іменем Івана Зубкова названо вулицю у смт. Летичів (колишня назва – «вулиця Фрунзе»).