Дата: 15 липня 2014 р. Місце: с. Провалля, Свердловський район, Луганська область (48°09'00.2"N 39°47'38.8"E).

Станом на 10 липня 2014 р. українська сторона повністю державний кордон у Луганській області не контролювала. У Луганськ прибували все нові і нові колони бронетехніки. Авіація сил АТО частину з них знищувала на марші. Також авіація завдавала ударів по позиціям бойовиків у районі Ровеньки — Краснодон. В районі смт. Ізварине продовжувались бої.

Українські підрозділи вели бойові дії у складних для себе умовах. Населені пункти Ізварине, Власівка, Урало-Кавказ і Попівка розташовані близько до кордону і міста Краснодон, який не контролювався Силами АТО. Річка Велика Кам'янка, балка на північ від Ізвариного складали певні труднощі для військової техніки.

На той час населені пункти Моспине, Старобешеве, Амвросіївка, Саурівка, Торез, Сніжне, Ровеньки, Свердловськ контролювали бойовики. «Коридор» вздовж кордону, де займали позиції ЗСУ, Нацгвардія та ДПСУ, в ширину становив від 17 до 15 кілометрів.

Згідно з повідомленням прес-центру АТО, станом на 11 липня 2014 р. українські підрозділи двічі намагались взяти під контроль пункт пропуску (ПП) «Ізварине», але невдало. Група 3-го полку спеціального призначення під командуванням підполковника Юрія Коваленка ("Путник") за участі 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади двічі штурмувала пропускний пункт (ПП) «Червонопартизанськ», вибивала бойовиків, але армії давали наказ відійти, і потім пропускний пункт знову займали бойовики. Перший раз пункт був взятий наполовину, але сили противника закріпились в жіночій колонії, яка територією прилягала до ПП. Група відійшла для удару артилерії, але на її застосування дозволу не дали. Таким чином група взяла і в той самий день віддала ПП. Другий штурм був невдалим. А третій раз ПП після масированого артилерійського удару був зайнятий 72 окремою механізованою бригадою та переданий ДПСУ.


Підполковник Юрій Вікторович Коваленко
Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Зі спогадів учасника бою капітана М.:

Зведений загін нашої частини приймав участь у деблокації і спробі взяття під контроль державного кордону з метою недопущення проникнення НЗФ з території РФ. Силами загону було пробито коридор починаючи від Амвросіївки і до Ізварино. Після оголошення перемир'я угрупування ЗСУ втратило ініціативу і з часом потрапило до логістичного оточення.


Зліва направо (верхній ряд): В. (поранений), Микола Алєксєєв (загинув), Максим Бендеров (загинув), М. (поранений), В. (поранений),
Богдан Каравайський (загинув), В. (поранений);
(середній ряд): Рябий Дмитро (загинув), О. (поранений);
(передній ряд) Майсеєв Станіслав (загинув), Вербовий Максим (загинув) та Марков Іван (загинув).
Фото зроблене 11 липня 2014 р. в 10 метрах від місця загибелі.
Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Під час чергової постановки завдання командиром загону наш польовий табір був накритий (вперше і востаннє) мінометним вогнем який координувався з БПЛА (ОРЛАН 10). В результаті перша 120мм міна влучила прямим влучанням в підрозділ який сидів в колі в дві шеренгиі і вибила вона цілу роту вбитими та пораненими. Через добу тяжко поранених через посольство України в Росії і різних міжнародних організацій було передано до смт. Гуково Ростовської області. Через добу передали і решту поранених. В Гуково помер старшина Віктор Гаркавенко. Всіх вбитих через високу температуру і відсутність евакуації було передано до Свердловського моргу (підконтрольний НЗФ) звідки також через домовленості наш представник їх забирав додому. Ось так закінчилась перша ротація 6-ї роти.

Зі спогадів військового лікара 72-ої окремої механізованої бригади Юрія Ковтуна:

Зранку 15-го наші хлопці на БМП поїхали в Панченкове, щоб набрати питної води, медикаментів, набоїв і забрати невеликі посилочки, які передавали нам волонтери. По дорозі назад потрапили під мінометний обстріл, але вийшли без втрат – не знижуючи швидкість, роз’їхались по полю.

Повернулися, і тут починається обстріл з мінометів 120-го калібра. Били прицільно по нашій частині, яка стояла в Проваллі – на той момент з нашою 72-ою були прикордонники і кіровоградський спецназ. По рації передали, що є поранені серед спецназу, потрібен “Айболіт”. Це я. Але позивний в мене цей був буквально кілька днів – мені його дали перед тим подіями, про які я вам розказую.

Я побіг туди, де, за повідомленням, на мене чекали поранені. Але не добіг – міномети. Тільки висовуєшся з укриття – стріляють. Зрештою разом з командиром батальйону Михайлом Драпатим все ж вийшли і почали бігти у напрямку смуги, де були поранені. А тут вибух.

Прийшов до тями за кілька хвилин. Голова гуділа. Обстріл продовжувався. А мені треба було переміщатися до поранених. Я почув, як наш командир, Драбатий, між обстрілами закричав: “Що, ніхто не може нічого зробити з тим мінометом? Що це таке?!”.

Тоді наш танк почав стріляти, міняючи позицію. Думаю, півбоєкомплекту він влупив. Але ця гора, що не давала накрити нас “Градом”, не давала і нам накрити той міномет сепаратистський. Але зрештою наші 156-мм гармати вдарили його збоку, і обстріл припинився.

І от, нарешті, я підійшов туди, де була потрібна допомога. Я лікар. Я працював в швидкій допомозі, і в реанімації працював, і терапевтом. Багато бачив, але те, що я побачив там… Снаряд потрапив в коло спецназівців, їх сиділо там чоловік 12. Чотирьох розірвало одразу на шматки. По ДНК потім їх опізнали і поховали.

Серед убитих був багаторазовий чемпіон України з панкратіону Максим Бендеров, молодий зовсім хлопець, 24 роки.

Дуже важко це і дивно: лежить манекен обгорілий, ти вдивляєшся і впізнаєш людину, свого знайомого.

Підбігаю до якогось хлопця, який ще дихає, фельдшер погранслужби питає: “Що робимо, доктор?” Я кажу: “Оцей препарат починаєм йому капати”. Він відповідає: “Немає змісту”. А я йому кажу, що зміст є, бо, по-перше, ми дамо хлопцю шанс, по-друге, відпрацьовуємо по схемі і все. У хлопця була зупинка серця, лежав непритомний. І на передпліччі в нього було татуювання: “Nemo sed nobis”. І я розумію, що я точно бачив це татуювання. А ми ж з усіма хлопцями спілкувались – приходили на чай-каву, хто за маззю, хто за бінтом.

Я робив йому масаж серця і намагався зрозуміти: хто він? Хто він, як його звати? Я ж точно його знаю! І десь на 15-ій хвилині реанімації я загадав його ім’я – Богдан Каравайський. Я його часто чаєм пригощав… Він був з кіровоградського спецназу. “Nemo sed nobis” – це латиною “Ніхто крім нас”. Ні, він не вижив.

Список загиблих

Загинули:
1. Підполковник Коваленко Юрій Вікторович
2. Старший сержант Алєксєєв Микола Васильович
3. Молодший сержант Каравайський Богдан Ігорович
4. Старший солдат Бендеров Максим Васильович
5. Старший солдат Майсеєв Станіслав Анатолійович
6. Старший солдат Рябий Дмитро Володимирович
7. Старший солдат Вербовий Максим Вікторович
8. Старший солдат Марков Іван Анатолійович
9. Старшина Гаркавенко Віктор Олександрович (помер від поранень 19 липня 2014 р.)