Марунчак Андрій Мирославович

Пліч-о-пліч з Олегом Міхнюком на Євромайдані, а згодом в «Айдарі» відстоював цілісність України афганець Андрій Мирославович Марунчак зі Львівщини. Його служба в Афганістані припала на 1985–1986 рр. Сержант, радист 1996-го окремого радіотехнічного батальйону ППО. Повернувся з трьома пораненнями та контузією, однак своїми спогадами про пережите ні з ким не ділився. Був представлений до нагороди, яку так і не отримав. Щоб дізнатись, яким бійцем був Андрій, вдалося розшукати його командира, котрий проживав у Фастові, на Київщині. За його словами, Андрій був гарним солдатом, надійним, справедливим і сміливим. Таким він був і в житті. Після демобілізації вступив до Львівського державного університету імені Івана Франка. Після 1-го курсу, щоб допомагати родині, змушений був залишити навчання. Одружився, виховував доньку та сина. У рідному селі збудував хату, знайшов себе в будівництві. Наразі по різних областях України є не один десяток осель, збудованих Андрієм і його братом Петром. Проте спокійне життя було не для Андрія. Не міг мовчати, коли зневажали людську гідність: брав участь у Помаранчевій революції, у Податковому майдані, захищав права афганців і чорнобильців. Із першого до останнього дня був учасником Революції гідності на Євромайдані, де отримав ще одну контузію. Після початку війни на Сході України разом із Петром подався до зони проведення АТО, став бійцем 8-ї «афганської» сотні 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Поїхали туди навчати 20-річних солдатів-«дітей», як розумно воювати, щоб не було марних смертей. Рідним чоловіки сказали, що перебувають на заробітках у Золотоноші. 13 серпня 2014 р. бійці «Айдару», серед яких були і брати Марунчаки, отримали завдання: звільнити від бойовиків с. Новосвітлівка Краснодонського району. Щоб закріпитися на позиціях, «айдарівці» очікували на підкріплення зі сторони Краснодона, аж раптом почули гуркіт техніки, що наближалася зі сторони Станиці Луганської. Андрій разом із товаришем вирушив назустріч. Та виявилося, що це були ворожі танки, з яких відкрили вогонь. Стікаючи кров'ю, Марунчак устиг вихопити гранату й кинути у танк. Унаслідок вибуху в бойовій машині здетонували боєприпаси, і Т-72 розірвало на шматки. А тим часом наш танкіст знешкодив інші танки противника. Палаюча техніка заблокувала проїзд. Піхота сепаратистів була знищена, і решта ворожої бронетехніки дала задній хід. Якби не Андрій, той російський танк вистрелив би першим, і все могло б закінчитися для підрозділу набагато гірше.