Жук Андрій Сергійович (Мауглі)

Виріс у с. Кам'янка Городоцького району на Хмельниччині. Навчався в Кам'янській ЗОШ І–ІІ ступенів та Сатанівській ЗОШ І–ІІІ ступенів. У 2005 р. Андрій закінчив Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Після закінчення академії за розподілом потрапив на Закарпаття, де був призначений начальником прикордонної застави. На своїй посаді Андрій одразу ж стикнувся з корупцією, намагався боротися, отримував погрози, врешті-решт звільнився. Переїхав до дядька в Одесу і пішов працювати. Після трагічних травневих подій у 2014 р. пішов до військкомату, а згодом — добровольцем на фронт. Андрій Жук служив у 3-му батальйоні 72-ї окремої гвардійської механізованої бригади з серпня 2014 р., обіймав посади командира взводу, командира роти, начальника штабу батальйону, командира батальйону. Брав участь у боях під Старобешевим, Петрівським, Старогнатівкою, у секторі «М» у Волноваському районі, проявив себе як сильний, мужній та рішучий командир, якого поважали та якому довіряли. Був представлений командуванням бригади до нагородження орденом Богдана Хмельницького. Мав бажання й у подальшому служити в армії та навчатися, планував вступити в Національний університет оборони України імені Івана Черняховського. У зоні відповідальності 3-го батальйону була 20-кілометрова частина лінії оборони у Волноваському районі на Донеччині. Увечері 27 травня 2016 р. бійці батальйону помітили біля лісосмуги поблизу с. Богданівка ворожу диверсійно-розвідувальну групу, про що доповіли командному пункту. Комбат Жук із двома військовослужбовцями виїхав на автомобілі ГАЗ-66 на допомогу. Оберігаючи менш досвідчених бійців, комбат сам пішов уперед, щоб розвідати місце просування ДРГ. Але за цей час диверсанти вже підійшли близько й влаштували засідку. Автоматною чергою противника було поранено трьох українських військовослужбовців, бійці батальйону відкрили вогонь у відповідь, сусідні підрозділи надали вогневу підтримку, ДРГ відступила. Андрій дістав 6 кульових поранень, одне з яких виявилося смертельним, він помер під час евакуації до шпиталю. У подальшому зав'язався бій, що тривав кілька годин, відхід своєї ДРГ противник прикривав мінометами та артилерією, а також використав установку «Град». Друзі та колеги: «Для комбата Жука це було абсолютно природною поведінкою. Він завжди ішов попереду свого підрозділу як найдосвідченіший. Йому, знаєте, чому довіряли? До нього все порядне тягнулось. Навколо нього завжди збиралась команда морально здорових і духовно сильних людей. Ніколи не вибивав собі які-небудь привілеї. Їв із солдатами. Вів спартанський спосіб життя. Ділився всім, що було у нього. Комбат не терпів жодного підлабузництва. Він сам ніколи не намагався нікому догодити, та й іншим не дозволяв цього стосовно себе».