Безсмертний Артур Анатолійович (Латиш, Ронін)

Артур Анатолійович Безсмертний (позивний Ронін) народився 12 жовтня 1984 р. у м. Лієпая (Латвія). Батько Артура — українець, родом із Царичанського району Дніпропетровської області. 7 років тому він помер, і Артур щороку на роковини смерті тата приїжджав в Україну на його могилу. У 2015 р. він також приїхав і був вражений рівнем апатії суспільства до війни, яка вже тривала на Сході країни. Артур пішов до військкомату. Але через те, що він був нерезидентом України, йому порадили звернутися до добровольчих сил. До того Ронін відслужив 3 роки в армії за стандартами НАТО, тому мав фантастичну підготовку професійного солдата. Отже, він опинився у лавах 14-го запасного батальйону «Дніпровщина» Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор», в якому розпочав службу з початку липня 2015 р. Надійний. Порядний. Чесний. Зібраний. Ронін (або друг Латиш, як його ще називали у ПС) завжди хотів бачити побратимів ще більш кваліфікованими воїнами, постійно проводив вишколи, передаючи свої знання, отримані під час попередньої служби. Кожні 3–4 місяці нові хвилі добровольців вирушали на передову, і незабаром Артур потрапив до лав 5-го окремого батальйону ДУК, звідки його забрав до себе командир окремої тактичної групи розвідки Григорій Семенишин (друг Семен), який загинув у січні 2016 р. Ронін був правдолюбом, дуже вимогливим, вимагав від себе та інших по максимуму, мав неабиякі організаторські здібності. Коли загинув Григорій Семенишин, який був Артурові дуже близьким другом, той повернувся до Латвії. Але всидіти довго вдома не зміг, тож через пів року знову приїхав до України, підписавши із ЗСУ контракт на 6 місяців, який потім постійно продовжував. Спочатку служив у 2-й роті 1-го механізованого батальйону 54-ї окремої механізованої бригади, потім перейшов до взводу снайперів, після чого опинився у 2-му мехбаті. Наприкінці 2016 р. брав участь у грудневих страшних боях біля Авдіївського лісу. Одне зі значень слова Ронін — це вільний воїн, мандрівник, який не має над собою чужої влади. Тому в Артура, громадянина іншої країни, який воював за нашу, був такий позивний. Це була унікальна людина з твердим та сильним характером, яка повністю присвятила себе війні. Артур із великою повагою ставився до осіб протилежної статі, ніколи не казав про жінок нічого поганого. Життєрадісний, бойовий в усіх планах, Ронін казав, що буде на війні до кінця. Він був взірцем гідності та совісті, дуже наполегливий, постійно відвідував якісь курси та тренінги з підвищення кваліфікації, навчання у «Десні». Намагався навчити побратимів культури Воїна — поєднання фізичної сили та інтелекту. У травні 2018 р. перейшов до 72-ї окремої механізованої бригади, залишившись на Дузі. Загинув увечері 26 липня в районі с. Новолуганське Донецької області внаслідок мінно-вибухової травми, яку отримав під час зміни позиції групою прикриття. Похований 30 липня у с. Прядівка Царичанського району Дніпропетровської області, біля могили свого батька. У нього залишилися мати і син.