Гріголашвілі Олександр (Алеко) (Чужий)

Біографія, яку склала дружина Алеко Крістіна: «Алеко Гріголашвілі народився 16 лютого 1982 р. у Кутаїсі. У 6-річному віці, після того як померла його мама Ніно, Алеко усиновив дідусь (батько матері), який виростив і виховав хлопця. Під час війни в Абхазії (1992–1993 рр.) Алеко втік із дому на фронт, щоб захищати свій народ. Його прихистили в одному з підрозділів грузинської армії, де він тривалий час був свідком цих трагічних подій. У 2002 р. Алеко закінчив із відзнакою юридичний факультет Державного університету ім. Акакія Церетелі, протягом року проходив стажування в Генеральній прокуратурі Грузії. Пізніше 3 роки займався приватним бізнесом — очолював власне інтернет-кафе «ge.com». Алеко з дитинства займався спортом, був чемпіоном Тбілісі зі змішаних єдиноборств, пізніше був тренером. У 2006 р. був призваний на строкову службу до Збройних сил Грузії, пізніше залишився служити за контрактом. Отримавши офіцерське звання, служив зв'язківцем, інструктором розвідувальних підрозділів. Із 22 червня 2007 р. по 9 січня 2008 р. брав участь у миротворчій операції в Іраку, був нагороджений Медаллю армійських досягнень Армії США та іншими відзнаками. У серпні 2008 р. брав участь у бойових діях із захисту Батьківщини від російського вторгнення, був поранений у ногу, але не залишив свій підрозділ. Через наслідки поранення у 2009 р. у званні капітана був змушений звільнитися зі Збройних сил за станом здоров'я. Працював ІТ-менеджером у державній компанії «United Water Supply Company» у м. Кутаїсі та Горі. Із 2011 р. служив у підрозділі фінансової поліції. У званні старшого лейтенанта поліції 15 жовтня 2014 р. ухвалив рішення звільнитися за власним бажанням, щоб їхати в Україну і допомогти її народу в боротьбі з російськими агресорами. Він вважав, що це його війна, бо українці допомагали грузинам в Абхазії. У ці дні він писав у соціальній мережі: «Нікого не засуджую, але, якщо чесно, я краще підірву себе, ніж здамся в полон. Краще забрати з собою 5 або 10, ніж у полон… Помирати в бою за Свободу і Правду нестрашно. Я і багато офіцерів завжди боялися померти в ліжку від старості. Це воля Господа — хто, де і коли. Головне — жити правильно…». 18 жовтня Алеко полетів в Україну, де став одним із перших бійців «Грузинського національного легіону». Саме він придумав для цього формування нарукавний знак — він надіслав мені ескіз, щоб я замовила такі нашивки, і за тиждень до своєї загибелі отримав від мене посилку. Він загинув із цим знаком на плечі, зараз цей символ носить багато грузинських добровольців. Його позивний був Чужий (за назвою персонажа відомого фантастичного фільму). Після того як Алеко став героєм кількох телевізійних сюжетів, друзі написали йому, мовляв, ти став зіркою, на що він відповів: «Моя зірка — Грузія, і я все зроблю, щоб вона завжди сяяла». У батальйоні «Айдар» він був інструктором розвідувальної роти і снайпером. Він дуже поважав Сергія з позивним Динаміт, казав, що з ним разом добре у розвідці: той чує кожен шурхіт. Дуже потоваришував з одним українським бійцем, його звати Аркадій — часто казав, що після війни обов'язково запросить його до Грузії. Але сталося так, що моє щастя вбили під українським Щастям — Алеко загинув разом із Динамітом. А Аркадій вперше приїхав до Грузії у групі, яка привезла тіло мого чоловіка… Влада не дозволила поховати Алеко на почесному місці, відведеному для воїнів-героїв. Але люди в Грузії вважають інакше і дуже поважають його — так, у Тбілісі на стінах будинків багато графіті з портретом Алеко і написом «Слава героям!». Ми були добрими друзями, не тільки чоловіком і дружиною… Наша донька Ніно досі чекає на нього, щодня плаче, що не чує його голос в телефоні — Алеко завжди дзвонив їй перед сном… Наразі я інколи запитую себе, що б я зробила, якби в мене була можливість повернути час назад? І щоразу відповідаю: я б вчинила так само, я не завадила б Алеко йти боротися за Свободу. Це дуже важкий вибір, але це правда… Українські волонтери передали мені подарунок для Ніно — срібний оберіг у вигляді тризуба. Ксенія Бегущаяповолнам : «Я буду пам'ятати тебе, Алеко… Дякую тобі за все… Я ніколи не забуду твої добрі вдячні очі, як ти хвалив мої кубдарі-хачапурі та як обійнялися ми з тобою… Як виявилося, востаннє. На фото — напис за спиною в Алеко: «Щастя починається звідси». Ти закрив нас собою, а сам загинув. Пробач нас…». Мамука Мамулашвілі: «Ці слова, написані Алеко в фейсбуці 27 листопада 2014 р., мене надихали весь наступний рік після його смерті… «Мамуці Мамулашвілі, нехай Господь тебе береже і дає тобі силу, ти приклад для багатьох поколінь, пишаюся тобою, пишаюся кожною хвилиною, проведеною з тобою, нехай Господь наглядає за тобою!».