Прихід Валентин Миколайович

У 2006 р. закінчив Сокальську гімназію, у 2006–2010 рр. навчався на стаціонарі в Національному університеті «Львівська політехніка». Закінчив навчання у 2011 р. на заочній формі навчання. 23 липня 2010 р. склав присягу після 2-річного навчання на військовій кафедрі, тоді він вирішив присвятити себе українській армії. У грудні 2010 р. пішов на службу за контрактом. Був двоюрідним братом солдата-розвідника Юрія Прихода, який загинув 16 червня 2014 р. під Ямполем на Донеччині. Вчитель початкових класів Мирослава Василівна Федишин: «Валентин був відповідальним, активним, врівноваженим, товариським хлопчиком, добре вчився, відзначався почуттям справедливості. Дуже любив творчі завдання, де можна було розкрити свою думку, передати почуття. Його роботи були цікавими за змістом та художнім оформленням. Уже змалку він замислювався над вибором майбутньої професії — хотів стати військовим. Валентин надзвичайно любив свою родину, особливо шанував бабусю, яка намагалася виховати його мужнім, доброзичливим, цілеспрямованим хлопчиком». Класний керівник Луцик Наталія Корнилівна: «Валентин перейшов із 4(8)-Б класу в 4(8)-А, де я була класним керівником, тому що обрав математичний профіль навчання. Я була рада цьому, адже навчала Валіка ще з 1(5) класу і знала його як дуже гарного хлопчика. Валік любив воєнну тематику, готував додаткові повідомлення про тактику військових дій, цікаво аналізував здобутки і прорахунки історичних подій. Валентин був єдиним хлопцем у класі, кому довіряли дівчата. Добрим товаришем був і для хлопців, ні з ким не ворогував. Однокласники цінували чесність, справедливість, вихованість Валентина. Він завжди був одягнений в охайний та випрасуваний одяг, дбав про свою зовнішність. Ходив Валік чіткими (як у військових) кроками, не сумнівався, гордо тримав голову, але в жодному разі не зухвало. Мав відчуття власної гідності. Після закінчення школи Валентин здалеку вітався, підходив, питав, як справи. Розповідав, що нового у нього, хвалився успіхами, радів життю. Ніколи не проходив повз мене, не поговоривши. Це вже була доросла, сформована особистість. Я не була здивована, що Валентин Прихід вибрав такий героїчний шлях, адже він завжди був готовий допомагати, піти на самопожертву. Внутрішня інтелігентність, товариськість, виважене почуття гумору, щирість, відкритість, доброзичливість — це ті риси, які привели до рішучих кроків у життєвому виборі Валентина. Віддати усього себе заради інших — за таким принципом жив Валентин Прихід, за таким принципом він і став всеукраїнським, народним Героєм. Я глибоко сумую і водночас пишаюся, що такий учень, як Валентин, на всі 100% реалізував свої риси характеру і життєві принципи для українського народу. В його душі завжди було місце для подвигу, не показного, а реально життєвого». Побратими: «Його бойова машина завжди їхала першою, він неодноразово рятував життя іншим військовим. Усі наші солдати хотіли перебувати в його роті, тому що знали: Прихід — тямущий командир і з відповідальністю ставився до людського життя. Були дуже складні накази, які потрібно було виконувати. Для цього треба мати залізну волю, а він її мав. Одного разу нас хотіли оточити сепаратисти. Це був нерівний бій. Ми почали кликати на допомогу, поки нас не замкнули в кільце. Ніхто не відповідав. І тут нам доповідають: «Прийнято, скоро буду». Старший лейтенант Прихід зі своїми побратимами приїхав вчасно. Ще трохи, і ніхто з нас би тут не стояв. Подібних випадків багато. Кожний пережитий день на передовій під час таких жорстоких боїв — це вже подвиг, але завдяки старшому лейтенанту нам це було зробити набагато легше. Ще пам'ятаємо, як командиру роти Приходу доручили доставити нашим прикордонникам кілька бойових машин для підсилення. Це було складне завдання, адже треба було прориватися через пости противника. 27 липня 2014 р. командира роти та побратимів, які були з ним, занесли у списки загиблих. Ми були шоковані, коли вони всі повернулися без втрат, живі, здорові та з успішно виконаним бойовим завданням. Востаннє ми пішли з ним у бій, коли брали курган Савур-могила. Завдяки його розумному командуванню Савур-могила була взята. Будучи смертельно пораненим, Прихід Валентин все ж таки виконав непосильне завдання, взявши під своє командування частини військ, які під час штурму втратили своїх командирів. Під час того жорстокого бою нами було знищено бригаду терористів «Схід» (понад 500 бойовиків). За кілька днів до загибелі Валентину було присвоєно звання капітана. Він був мудрим, мужнім і сильним, таким, яким має бути справжній офіцер. Коли нам сповістили про його загибель, ми дуже засмутились, адже сподівалися, що він виживе. Для нас старший лейтенант Прихід залишився прикладом того, яким повинен бути справжній офіцер».