|
Обставини загибелі: 3 травня 2015 р. був поранений поблизу селища Піски
(Ясинуватський район) під час мінометного обстрілу російськими бойовиками — 120-мм міна влучила в окоп, де бійці монтували кабель
(поранення отримали двоє бійців). Дмитро помер від отриманих поранень у лікарні міста Селидове о 7-й годині ранку 4 травня 2015 р.
Місце поховання: м. Краматорськ, Донецька область, селище Красногірка (фото надгробку:  ).
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 7, ряд 4, місце 3. 
Указом Президента України № 97/2021 від 12 березня 2021 року, "за особисту мужність, виявлену у захисті державного
суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
 |
 |
Сльози матері
Ти бачив коли не будь як ридає мати?
Які при цьому шепотів слова?
— Не плачте жінко, хороніть солдата,
Душа якого ще не відійшла.
Ваш син — герой, йому кричали «Слава».
Ваш син — Вітчизну боронив.
Під свисти куль з чужого автомата,
Він тільки Ваше ім’я шепотів.
Коли останні сили покидали,
В його очах я бачив образ Ваш,
Я нахилився, губи промовляли,
«Пробач рідненька! Вже прийшов мій час».
Він не жалів за тим, що гине в бої.
Не плакав, сліз у нас нема.
Він згадував, старі, стрункі тополі,
Й стежинку, до подвір’я що вела.
А на порозі мати одинока,
Її ласкаві руки у землі,
І губи тонкі шепотіли потай:
— Вернеться син, кінець війні.
Одружиться, народить купу діток,
Збудує дім, в нім щастя заживе.
Там пахнутиме молоком і хлібом,
Натомість, запах крові пропаде.
Та грім дзвінка із мрії вириває,
І хтось повідомляє про біду.
Сидить старенька на порозі і ридає,
Ламає руки і кляне війну.
Не сльози, грона з щік спадають,
Немає місця в світі цій душі.
Де плаче українська мати — проростають
З кривавої землі калинові кущі.
В останню мить солдат згадає матір,
Її душевне слово і тепло,
І серце сину буде відчай рвати,
За те, що біль матусі принесло.
Світлана Ковб |
 |
|
Вічна пам'ять!
від Олі Сєніної |
|
