Олег був активним учасником руху вболівальників-"фанатів" луганського футбольного клубу "Зоря", у якому був відомий за призвіськом "Аксьон", яке стало його позивним, коли він добровольцем вступив до лав БПСМОП "Азов".

Ірина Оріонова: "З ним ми знайомі ще з футбольного двіжу. Людина посмішка, людина чудак,людина кіпіш. Особливо відзначилися дні нашого спілкування. Дні футболу, як ми їхали на виїзд, як йшли на марш а по попали по дорозі на антімайдан. Різне траплялося. Пам'ятаю цей день , не наче як сьогодні було. Тоді у той день грав " Металіст - Шахтар" перед футболом ми пішли на "Євромайдан" що біля пам'ятника Шевченка у центрі Харкова. Ми побули у центрі, позгадували, посміялися,прогулялися, подивилися на час і нам вже треба йти на марш. Хода тоді була від пам'ятника "Слава Україні" що знаходиться на Історичному музеї, тоді там збиралися Ультрас Металіста та Шахтаря,прийшли і просто звичайні люди. Ми дійшли до театру і тут Олег каже " Давайте підем іншим шляхом" і ми пішли іншим шляхом, тільки звертаємо і тут антімайдан а на нас одягнені шарфи жовто-блакитні металіста, ленти, у кого що було. Як ми його запихали це, як проходили їх, як в мене шарф трошки випав його намагалися закрити драбинкою дурнів, тоді було весело так що... Пам'ятаю їхали на футбол у Запоріжжя, ми з подругою пішли у інший вагон де було тихенько і тут приходить Олег, присів поруч, почали розмовляти, згадувати усе що у пам'яті. Тоді він сказав: Я тільки повернувся сьогодні з передової а через три дні знову їду. Тоді на ньому була футболка " Ультрас Зорі" і тоді він сказав " Це єдине що залишилося у мене з дому" і ці слова мене ніколи не покидали. І тоді я також уявити собі не могла що це буде останній потяг на якому ми будемо їхати разом. Вічна пам'ять тобі Олеже !!!"