18 травня 2017 р., у Запоріжжі встановили дошку з іменами полеглих військовослужбовців 93ОМБр ЗСУ на одному з будинків, що розташований на вулиці, названій на честь підрозділу – «Героїв 93-ї бригади».
Для збільшення фотографії натисніть на неї!
Окрема добровольча чота «Карпатська Січ»: "Сьогодні річниця одного з найчорніших днів у бойовому шляху Окремої добровольчої чоти / зведеної штурмової
роти «Карпатська Січ». Рік тому, 6 серпня 2015 року війна забрала життя двох наших побратимів Данила Касьяненка, на псевдо «Телефончик» і Олега
Костюка «Характерник». Тоді побратими несли бойове чергування на одній з позицій в районі злітної смуги Донецького аеропорту. В результаті ворожого
артилерійського обстрілу, від прямого влучання в окоп обидва бійця загинули на місці.
Данило Касьяненко народився 5 березня 1996 року, жив у місті Запоріжжя. У «Карпатську Січ» боєць прибув під кінець зими. Відбувши ротацію на посту,
що прикривав дорогу до донецького аеропорту, навесні Данило нарешті вперше опинився на передовій – у Пісках. На війні боєць отримав псевдо
«Телефончик» за те, що постійно з кимось вів телефонні розмови. Улітку побратим отримав важку контузію. Лікувався у Дніпровському шпиталі,
заїхав на кілька днів додому у Запоріжжя і, не відійшовши остаточно, вирішив повернутися на лінію вогню. Повернутися не заради грошей чи
статусів: «Нам платили 1300 гривень на місяць, а зараз мають платити 2700. Але я не отримую нічого, бо в мене досі немає картки», -
казав хлопець. Повернутися не тому, що в нього не було вибору, а лише тому, що там залишилися друзі, яких він, навіть щойно вийшовши з
лікарні, не міг залишити сам-на-сам із ворогом.
Активіст запорізького Майдану та місцевої самооборони Іван Ніконенко згадує про «Телефончика» як про дуже відкриту людину та разом із тим
говорить про нього як про приклад мужності та самоприсвяти. «Він відрізнявся своєю надзвичайною товариськістю, завдяки цьому ми швидко
здружилися. Мене вразила його самовідданість, Данило завжди йшов у перших рядах, не дивлячись на небезпеку, першим викликався на блок пости і
виїзди. Він став прикладом мужності для нас всіх.
При першій же нагоді він узяв до рук зброю лише для того, щоб принести мир і спокій своїй Батьківщини. Він безстрашно ніс бойове чергування на
сході, біля Донецького аеропорту. Крім того, він був відмінним другом, підтримував у скрутну хвилину і давав цінні поради. Такі герої,
як він ніколи не забуваються. Мій друг «Телефончик» назавжди залишиться в моїй пам'яті, як приклад, якому я буду слідувати», - говор Іван Ніконенко.
Данила Касьяненка було поховано 8 серпня у рідному Запоріжжі. Він був єдиним сином у сім’ї. 17 лютого 2016 року воїна посмертно нагородили
орденом «За мужність» III ступеня. У Запорізькій ОДА його вручили рідним загиблого. На честь Данила у Запоріжжі було відкрито меморіальну
дошку. Місцеві активісти та родичі бійця пропонували перейменувати на його честь вулицю, проте міська рада Зпоріжжя відмовилась це зробити.
Олег Костюк, народився 3 листопада 1981 року в місті Ромни Сумської області де і проживав разом з родиною. До «Карпатської Січі» долучився
на початку літа 2015 року. Уперше заступив на бойове чергування у селі Піски, де провів ротацію.
Його земляк боєць ОДЧ «Карпатська Січ» «Кельт» згадує про свого товариша як про невідступного та ідейного бійця, який ще до війни став на
шлях безоглядної боротьби за Україну. «Олег приїхав на революцію ще до розгону студентів. Сказав, що буде на Майдані до перемоги. Навіть
звільнився з роботи. У Ромнах він входив до Самооборони. Давно намагався потрапити на фронт. Улітку зателефонував мені з військкомату і
запитав, як можна стати до лав "Карпатської Січі". Вже за два дні приїхав на оформлення у «Карпатську Січ». Тут провів місяць інтенсивних
тренувань. Це було його перше бойове чергування», - розповів «Кельт».
9 серпня 2015 року Олега Костюка було з почестями було поховано у селі Ворожба Білопільського району Сумської області. У журбі за
Олегом залишилася дружина та прийомна донька. У березні 2016 року бійця було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеню.
5 серпня 2016 року на честь Героя було відкрито меморіальну дошку в місті Ромни. Також планують назвати ім’ям Олега вулицю на якій він жив.
Герої – не вмирають!"
