|
Обставини загибелі: Загинув 13 липня 2014 р. в районі с. Розкішне, Лутугинський район, Луганська область
у бою під час операції з розблокування оточеного терористами міжнародного аеропорту Луганська. Колона військової
техніки потрапила у засідку диверсійної групи на повороті з Лутугине на луганський аеропорт та була обстріляна з протитанкової зброї. Разом з Олександром
загинули старший сержант А. Альошин,
сержант І. Діяконюк та
солдат П. Коноплев.
Сімейний стан: Залишились батьки, брат, дружина Олеся та дві донечки.
Місце поховання: с. Банилів, Вижницький район, Чернівецька область.
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 1, ряд 5, місце 38. 
Указом Президента України № 708/2014 від 8 вересня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм,
виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).
 |
| від Orest Trinchuck | До сонця сходу
Пам’яті Олександра Колотила – бійця 80-ї бригади, старшого сержанта.
Ох скільки бід наш вистраждав народ
І скільки горя билось в наші груди…
Але чомусь так повелів Господь –
Спокутувати кровію майбутнє.
Наш небокрай заполонило зло,
Аж засліпили сонце блискавиці,
І чорним смутком в душі увійшло,
Сльозами забриніло на обличчях.
Та в час тяжкий повстали козаки –
Їх вільний дух воскрес у наших генах.
Ці мужні і міцні захисники
Над нами втримували мирне небо.
І був серед героїв Олександр –
За покликом пішов до сонця сходу,
Своє життя в історію вписав,
Бо став на захист рідного народу:
“Не бійся, брате, повз моє плече
Не пройде ворог, не осквернить землю.
Кусає кулями і ранами пече,
Але добро здолає таки темряву.
Бо ми чуже не беремо до рук,
Бо сім’ї прикривають наші спини,
Заради миру – в грудях серця стук,
Для процвітання й спокою родини.
Здолаєм все тай вернемось назад,
І серце оживе, свинцем полите…”
Та випав з душ лихих кривавий “град” –
І просльозився онімілий липень.
“Не плачте, мамо… я усе зробив,
Щоб не ввійшла війна у нашу хату.
За все, чим перед вами завинив,
Пробачте, мамо… не картайте, тату…
Прости, дружино, що пішов у бій…
Я учинив по совісті і честі,
Тепер я хрест нелегкий твій
Невидимо на крилах буду нести…
Молись за мене і за діточок…
А я за вас стулю в молитві крила,
І нас почує Милосердний Бог,
Додасть усім Любові, Віри, Сили…”
Малюють рай прості слова оці,
Бо щоб бійцю здобути Божу милість,
Молилися за нього панотці
І на коліна падав весь Банилів.
Від побратимів заслужив салют,
А орденом відзначилась відвага,
З подякою його життєва путь
Устелена непереможним “Слава!”
Хай назавжди увіковічнить час
Захисників у буковинськім краю,
Бо ті герої, що спасали нас,
Живуть в серцях – ніколи не вмирають!
Виталий Шпанюк 
|
