Дата та місце народження: 22 серпня 1990 р., с. Боброво, Архангельска область, РРФСР.

Дата та місце загибелі: 28 липня 2014 р., висота Савур-могила, Шахтарський район, Донецька область.

Звання: Капітан (посмертно).

Посада: Заступник командира роти з озброєння.

Підрозділ: 30-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув під час обстрілу з РСЗВ "Град" приблизно о 1-й годині в районі висоти Савур-могила в Донецькій області.

Військова операція: Бої за висоту Савур-Могила.

Місце поховання: с. Олександрівка, Буринський район, Сумська область (фото надгробку:   ).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 2, ряд 7, місце 9.

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 року, "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

від мами	від сестри	від Андрія

"ТИ ЧАСТІШЕ ПРИХОДЬ ДО МАТУСІ У СНИ" Вже рік найстрашніший відтоді минає, Як тебе, мій синочку, зі мною немає. Повернулись пташки вже із теплого краю, А я кожну із них з нетерпінням чекаю. Все жду, що пташина постука в віконце І розкаже, що рана смертельна уже не болить І, що там, у обителі божій під сонцем, У тебе, як завжди, за мамою серце щемить. Обіцяв ти дощем на поріг наш упасти, Як грім загуркоче весняний в маю. А я тебе, сонечко, соколе ясний, У кожній краплинці роси пізнаю. А то якось, Альошо, ти наснився маленьким хлоп`ятком, Ніби череду пасти нам черга настала. Але всі черевички твої й чоботятка Чомусь майже наскрізь промоклими стали. Старші люди говорять, що я плачу багато, Що від цього тобі у раю так незатишно скрізь. Але хто ж дасть важливу корисну пораду, Як же неньці навчитися плакать без сліз? Я благаю тебе, моя люба дитино, Ти частіше приходь до матусі у сни. Хай хоч там, в забутті, випадає прекрасна хвилина: Хоч колись же повинна щасливою бути людина!

Світлій пам'яті старшого лейтенанта Олексія Коробенкова присвячується! Ти народився на архангельській землі В той час, коли ще спільною була країна, Але життя так склалося в сім'ї , Що рідним краєм стала Україна. Ти немовлям почув співучу мову І синє мирне небо вглядів змалку. Поля безкраї повели розмову Про цю чудову тишу на світанку. Тяжка хвороба батька відняла, Коли тобі було лише три роки. Та мама ніжно діток обняла У чорні дні, захмарені, жорстокі. Дорослим ставши всього в десять літ, Звалив на себе всю важку роботу. Все до ладу виконував як слід, Сестрі і мамі дарував турботу. Любив безмежно рідну Україну, Її народ, і села, і міста. І твердо вирішив у випускну годину Військовим бути й землю захищать. Навчання в Харкові, солдатські будні… Нарешті мрія здійснилась ясна: Альоша - лейтенант, відважний, мудрий. Попереду - життя, прекрасне, без кінця. А далі - швидко все, немов в калейдоскопі: Призначення, неоголошена війна, Крим, фронт, Донбас, Савур - Могила І звістка чорна, що Альоші вже нема. Не збудуться ні мамині, ні сестрині надії, Їх син і брат не вернеться назад. Його, народженого далеко у Росії, Підступно розстріляв страшний російський "Град". Ти вибач нам, що ми були безсилі Хоч чимось захистити од біди. За те, що ти ніколи вже не станеш батьком, І марш весільний не звучатиме тобі. Але ти завжди в серці будеш жити Всіх тих, хто віддано любив тебе. Ми будемо весь вік твоє ім'я в душі носити Аж доки сяє сонце золоте.