Тетяна, дружина: "Війна вплинула майже на кожну українську родину. Не оминуло лихо і нашу сім”ю. Саша був прекрасним чоловіком, найкращим батьком, чудовим другом, людиною широкої душі, скромним, відвертим. Після закінчення Демидівської середньої школи, отримав дві вищі освіти, займався холодильним обладнанням. Особливе задоволення отримував від ловлі риби. Дуже любив життя. Доброта, людяність, порядність-це риси характеру якими володів Саша. У нього була своя справа, свої мрії, і ніхто не міг навіть подумати що його життя обірветься так раптово і так далеко від рідної домівки.

Саша був мобілізований Вишгородським війскоматом 26 березня 201 4року, в 72 ОМБР. Старший сержант механік-водій танкового взводу танкового батальйону. На війну пішов з перших днів мобілізації, так мені розповів комісар Вишгородського війскомату Прибора М.В. Нас він оберігав, нам говорив що знаходиться в Житомирі, говорив що в нього все хорошо. Мріяв про перемогу і про достойне життя українців на своїй землі. Друзям говорив –«якщо не я то хто».

Загинув 11 липня 2014 року близько сьомої години вечора в результаті спрацювання вибухового пристрою встановленого на дорозі на маршруті військової техніки в Луганській обл. Северодонецький р-н поблизу селища Червонопартизанськ. Указом президента України нагороджений орденом за «мужність». Ні одна нагорода в світі не може замінити ту мужність яка була присуща Саші. Ми ніколи його не забудимо, він завжди буде в нашому серці".