Нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно).

Біографія, яку за допомогою рідних склали однополчани: «Кулібаба-Бухов Віктор Анатолійович народився 4 лютого 1979 р. у смт Сутисках Тиврівського району Вінничини. Ріс допитливим, доброзичливим, люблячим, чуйним хлопчиком. Допомагав батькам виховувати молодших братиків. Не боявся ніякої роботи, ніколи нікому не відмовляв у допомозі чи підтримці. Мав гарне почуття гумору, але разом з тим – серйозно ставився до будь-яких життєвих ситуацій. Якщо щось пообіцяв, то обов’язково дотримував слова. Захоплювався спортом – важкою атлетикою, баскетболом, футболом.

Після закінчення школи у рідному селищі, 1997 року свідомо пішов на строкову військову службу – хоча міг її уникнути через вади здоров’я. Під час служби в одній із військових частин внутрішніх військ МВС, дислокованих у Донецьку, захворів, переніс хірургічну операцію і був звільнений у запас як «непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у військовий час». Працював у охоронній фірмі на посадах охоронця, начальника зміни, начальника відділу. Потому обіймав посаду менеджера страхової компанії «ТАС», весь вільний час присвячував власній родині – у жовтні 2002-го він одружився, наступного року у них із дружиною Галиною народився син Андрій.

25 серпня 2014 р. Віктор добровільно з’явився до військового комісаріату і попросив його мобілізувати. Вже за кілька днів він став до лав до вінницького полку Національної гвардії України, обійнявши посаду стрільця-гранатометника.

Незабаром солдат Кулібаба-Бухов був направлений до району проведення АТО – він вирушив туди у шоломі, придбаному для нього колегами зі страхової компанії. Тиврівська райдержадміністрація забезпечила Віктора та ще дев’ятьох його однополчан-земляків обмундируванням, термобілизною, рюкзаками, спальними мішками. Куплений для нього сучасний бронежилет передати на Луганщину не встигли…

7 жовтня, під час дії оголошеного українською стороною режиму припинення вогню, у короткій телефонній розмові з дружиною Віктор сказав: вони з однополчанами риють окопи, намагаючись укріпити позиції – в очікуванні обстрілу. А за кілька годин, близько 15.00, блокпост №29 на трасі «Бахмутка» накрили ворожі міномети. Один із вибухів обірвав життя 35-річного солдата Кулібаби-Бухова, який став першим із полеглих в АТО мобілізованих гвардійців-вінничан. Він загинув, закривши своїм тілом одного з бойових побратимів.

10 жовтня 2014 року Віктора з військовими почестями поховали у рідних Сутисках.

«Ми не хотіли його відпускати на війну. Але він казав: «Простіть, якщо зі мною щось станеться. Піти туди – мій обов’язок. Потім ви мене зрозумієте», – розповідає про сина Людмила Володимирівна Кулібаба-Бухова. – Навіть будучи в зоні проведення АТО, Вітя не змінив думки і у телефонних розмовах говорив, що прямий обов’язок кожного здорового чоловіка – бути на Сході і захищати нас усіх. Так і говорив: «Щоб ті виродки не прийшли сюди убивати дітей і знущатися над жінками, нормальний чоловік, який поважає себе, повинний бути там». Це ж наскільки треба любити людей, щоб все одно туди іти знаючи, що можеш не повернутися?..

Так, я пишаюся тим, що у мене такий син. Завжди його любила і люблю більше життя, але не раз себе ловлю на думці, що мене убили разом з моїм синочком. Тієї миті, як сповістили, що мій хлопчик загинув – все стало пустим, сірим, життя зупинилося. Живу лише спогадами про те, як ріс мій хлопчик, як мужнів і мудрішав, як навчав молодших своїх братиків бути справжніми чоловіками – надійними, достойними. Маю онука Андрійка – він часточка мого синочка. Якось він каже мені: «Бабусь, я буду, як мій татко – добросердечним, веселим, сміливим, і завжди буду дотримувати свого слова, як татко». Мій Віктор для нас завжди живий, світлий і достойний пам’яті. Любимо, пам’ятаємо і дуже сумуємо…».

А ось як згадує про свого батька Андрій: «Тато жартома називав мене «Андріано-Челентано». У нього було добре, щире серце, він завжди захищав нас із мамою. У вільний час ми грали у футбол, ходили в кіно, каталися на санках, робили разом уроки. Батько гарно малював і співав, у нього дуже багато друзів, які і досі допомагають нам з мамою. Усі кажуть, що я дуже схожий на нього. Я пишаюся, що у мене найкращий тато на світі. Мій тато – герой…».

Дружина Віктора Галина Миколаївна говорить, що син мріє навчатися у військовому ліцеї. «Я не маю права його відмовляти від військової кар’єри. Але поки що син ходить у звичайну школу. Андрій дуже схожий на батька і зовні, і характером. Він дуже підтримав мене, коли Вітю проводжали в останню путь – навіть не плакав. Сказав мені: «Тато вчив, що справжні чоловіки не повинні плакати…».

23 серпня 2015 р. у вінницькому парку ім. Козицького відкрито мультимедійну дошку, що увічнює пам’ять бійців, полеглих за Україну – серед них є і Віктор Анатолійович Кулібаба-Бухов, у церемонії брав участь його син Андрій.

8 травня 2015 року на фасаді рідного будинку Віктора Кулібаби-Бухова в смт Сутисках на його честь відкрито меморіальну дошку. Ще одну аналогічну пам’ятку урочисто відкрито і освячено 1 вересня 2015 року на фасаді місцевої Загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів на честь випускників навчального закладу – старшого сержанта Олександра Скиби та солдата Віктора Кулібаби-Бухова.

29 листопада 2017 року в смт Сутисках Тиврівського району Вінничини встановлено меморіальний банер загиблим землякам - воїнам АТО, які віддали свої життя за український народ. У Тиврівському районі з початку АТО дев'ять загиблих, четверо з них - сутищани. Банер встановлено за підтримки керівництва місцевого підприємства ТОВ "Субекон".