Влад Лісовий: "Він не хотів бути військовим, але військову кафедру закінчив. Коли почалась війна на сході України, йому по телефону сповістили з військкомату, що має терміново прибути на збори. Дали 5 годин. Він добросовісно прибув у військкомат в Козятин. І відбув у зону бойових дій у складі 51-ї механізованої бригади. Ще 25 серпня 2014 року він виходив на зв’язок. З тих пір офіційно рахувався безвісти зниклим. Спочатку його поховали, як невідомого, хоча, зі слів його побратимів по зброї, його ім’я було відомо відразу. Але із-за недобросовісного відношення до служби вінницького військкомату, його похорони затягнулись… більш, як на півтора року. Печально, що таке невеличке село за розмірами під назвою Перемога, втратило двох юнаків-офіцерів. Також в перші дні війни загинув його друг, з яким разом ходили в школу, Володимир Чорноус. На його честь названо вулицю, на якій проживають батьки загиблого Саші… Виріс він в родині вчителів. Звідси і законопослушність, і патріотизм, і неухиляння від служби в армії. Ввічливий, чемний, стриманий. Саме так характеризували його однокласники та вчителі школи. Всі ці півтора року його долею переймалася вся громада села. Ніхто не хотів вірити, що він загинув. Були пошуки серед поранених, взятих в полон, різні чутки про збір коштів, щоб викупити його з полону, відвідування віщунів з питанням “живий чи мертвий?”, поїздки по шпиталям, моргам, сльози. Це не легко писати, а пережити все — тим більше. Бабуся Олександра померла перед цим за одну добу, як привезли тіло внука в рідне село. Це ще більше навіює печаль і смуток, що прежила родина. Печальним є навіть те, що автомобіль, яким везли тіло покійного по дорозі обломився і довелося зусиллями родини доставляти тіло для поховання. Трагічно в цьому є і те, що цвіт нації, хлопець, який мав би женитись, любити, тішитись дітьми — лежить в сирій землі. Душа його давно у Бога, а тіло зазнало стільки поневірянь. І велика в цьому вина військкоматів, які втратили документи із-зі своєї неорганізованості, безвідповідального ставлення до служби. Співчуваємо… Скорбимо… Слава герою! Вічна пам’ять… Хто буде в селі Перемога, зайдіть на цвинтар, схиліть голову в хвилині мовчання, вшануйте його пам’ять. Це потрібно не мертвим, це потрібно живим. Щоб знали якою ціною ?— хто відстояв і відстоює Україну. Будьмо гідні його пам’яті."

Рішенням 5 сесії 7 скликання Переможнянської сільської ради Козятинського району Вінницької області від 18 липня 2016 року вулицю Шкільну у селі Перемога перейменовано на вулицю Олександра Лобжина.