Лук'янченко Володимир Валерійович ("Терапевт")

Лук'янченко Володимир Валерійович

Дата та місце народження: 12 липня 1964 р., м. Красний Луч, Луганська область.

Дата та місце загибелі: 1 вересня 2014 р., с. Червоносільське, Амвросіївський район, Донецька область.

Звання: Лейтенант медичної служби резерву.

Посада: Лікар.

Підрозділ: 2-й батальйон спеціального призначення НГУ ''Донбас''.

Обставини загибелі: До 1 вересня 2014 р. перебував з рештками батальйону "Донбас" у с. Червоносільське. Селяне розповіли, що терористи ходили по хатам і шукали українських солдатів. Володимира знайшли і вивезли.

Військова операція: Бої за м. Іловайськ.

Місце поховання: Не похований.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 23/2017 від 3 лютого 2017 року, "за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Сьогодні в Україні чорний день…
В домівках у героїв ллються сльози,
Та повернути їх ніхто не в змозі –
Сьогодні в Україні чорний день.
Помолимось усі за їхні душі.
Поставимо в церквах за них свічки;
Чоловіки, батьки, сини та друзі –
За рідну землю в небі полягли.
А завтра буде помста по заслузі!
За кожну краплю материнської сльози,
За дикий біль, що розриває душу,
За кожну цятку української землі...
Дорош Н.В.

від побратимів Тараскіна, Тополя, Молчуна, Бархана, Гайдамаки
Пам'ятаємо тебе!
від друзів з м. Красний Луч

Володимир Валерійович Лук?янченко народився 12 липня 1964 року у місті Красному Лучі (з 2016 року – Хрустальний) Луганської області. 1981 році закінчив місцеву середню школу. У 1982–1985 роках проходив строкову військову службу у лавах Військово-Морського Флоту СРСР. Служив у частині берегових ракетно-артилерійських військ Балтійського флоту, дислокованій у селищі міського типу Донському Свєтлогорського району Калінінградської області РРФСР.

1991 році закінчив 2-й лікувальний факультет Донецького державного медичного інституту імені М. Горького (нині – Донецький національний медичний університет імені М. Горького). Після закінчення вищого медичного закладу молодому фахівцю було присвоєно звання «лейтенант медичної служби».

Мешкав у Донецьку, працював у різних медичних закладах міста. Захоплювався риболовлею та футболом, відвідував всі домашні матчі улюбленого «Шахтаря». Коли у місті почалися заворушення, лікар не приховував своєї проукраїнської позиції.

З літа 2014 року, ставши до лав резервистів Національної гвардії України, брав участь в антитерористичній операції на сході України, отримавши бойовий позивний «Терапевт». Брав участь у звільненні кількох населених пунктів Донбасу, рятуючи життя пораненим побратимам та цивільним особам. У серпні 2014 року в числі інших бійців батальйону НГУ «Донбас» зайшов у Іловайськ, 29 серпня 2014 року лейтенант медичної служби резерву Лук‘янченко виходив з «Іловайського котла» через так званий гуманітарний коридор. Дивом вижив, коли підрозділи російської регулярної армії розстріляли колону українських військ. Разом з іншими вцілими військовослужбовцями дістався села Червоносільського.

Цитата з доповіді комісара ООН про події в Іловайську: «30 серпня декілька десятків поранених українських добровольців, переважно з добровольчого батальйону «Донбас», опинилися в селі Червоносільському після того, як бійці батальйону пішли, вирішивши або прорватися, або здатися. З пораненими були декілька фельдшерів з батальйону «Донбас» та неозброєний лікар. Ті, хто вижив, повідомили, що в цей день до Червоносільського прибула вантажівка. Командир загону, якого підлеглі називали полковником, наказав пораненим українським добровольцям та медикам сісти у вантажівку і додав: «Ми не воюємо з лікарями». У якийсь момент фельдшери помітили, що лікар зник. Як повідомляється, він залишився в Червоносільському. Кілька днів потому озброєні чоловіки увірвалися до будинку, де він переховувався, вивели на подвір'я, побили, а потім поїхали, забравши його з собою. Після цього його більше не бачили, незважаючи на значні зусилля його родичів встановити його місцезнаходження». Згаданим у доповіді лікарем був лікарем Володимир Валерійович Лук?янченко.

Як зауважує родина «Терапевта», його мобільний телефон був увімкнений до 6 вересня, проте спроби зв’язатися з його власником були марні. Жодних, бодай найменших, повідомлень про місце його перебування більше не надходило.

23 вересня 2016 року рішенням Солом’янського районного суду міста Києва В. В. Лук’янченка визнано померлим.