|
Обставини загибелі: Загинув ранком 29-го серпня 2014 року на під'їзді до
с. Червоносільське, коли вистрибував з вантажівки, в якій їхав. Куля потрапила в серце. (При під'їзді до села Червоносільського були
обстріляни російськими військовими. Нацик, як старший віддав команду покинути машину та бігти в укриття. Нацик біг попереду своїх бійців.
Хлопці побачили, як він впав, підбігли до нього і перевернувши, розстібнули броніжелет та побачили вхідний отвір над серцем. Нацик загинув.)
3-го вересня тіло Наца разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу.
16-го жовтня 2014 р. тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпропетровська, як невпізнаний герой. Був упізнаний за тестами ДНК
та перепохований 28 січня 2015 року.
Військова операція: Бої за м. Іловайськ.
Місце поховання: с. Рябушки, Лебединський район, Сумська область (фото надгробку:  ).
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 3, ряд 8, місце 19. 
Указом Президента України № 365/2015 від 27 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий
професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений
орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Нагороджений "Іловайським Хрестом" (посмертно).
 |
Сьогодні в Україні чорний день…
В домівках у героїв ллються сльози,
Та повернути їх ніхто не в змозі –
Сьогодні в Україні чорний день.
Помолимось усі за їхні душі.
Поставимо в церквах за них свічки;
Чоловіки, батьки, сини та друзі –
За рідну землю в небі полягли.
А завтра буде помста по заслузі!
За кожну краплю материнської сльози,
За дикий біль, що розриває душу,
За кожну цятку української землі...
Дорош Н.В.
від побратимів Тараскіна, Тополя, Молчуна, Бархана, Гайдамаки |
Андрія знали всі: земля і люди.
Андрія знав розпечений Майдан.
Ніхто із них не думав, що розбудить
Його Рябушки здалеку біда…
Така війна, що не лишає тіла
Загиблого в бою фронтовика,
Лише душа від нього відлетіла.
Лише від нього – вічна ДНК.
Ніколи гени наші не розтопче,
Не візьме клятий ворог у полон
Допоки буде хоч один окопчик,
Допоки буде хоч один патрон,
Допоки буде хоч одна граната
І йтиме в рукопашну ДНК –
Допоки й буде Україна-мати
І пам’ять про Героїв у віках.
Василь Пазинич, член Національної спілки письменників України. |
