Ляшко Андрій Андрійович («Нац»)

Ляшко Андрій Андрійович

Дата та місце народження: 31 серпня 1974 р., с. Рябушки, Лебединський район, Сумська область.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Червоносільське, Амвросіївський район, Донецька область.

Звання: Солдат резерву.

Посада: Командир відділення.

Підрозділ: 2-й батальйон спеціального призначення НГУ "Донбас".

Обставини загибелі: Загинув ранком 29-го серпня 2014 року на під'їзді до с. Червоносільське, коли вистрибував з вантажівки, в якій їхав. Куля потрапила в серце. (При під'їзді до села Червоносільського були обстріляни російськими військовими. Нацик, як старший віддав команду покинути машину та бігти в укриття. Нацик біг попереду своїх бійців. Хлопці побачили, як він впав, підбігли до нього і перевернувши, розстібнули броніжелет та побачили вхідний отвір над серцем. Нацик загинув.) 3-го вересня тіло Наца разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу. 16-го жовтня 2014 р. тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпропетровська, як невпізнаний герой. Був упізнаний за тестами ДНК та перепохований 28 січня 2015 року.

Військова операція: Бої за м. Іловайськ.

Місце поховання: с. Рябушки, Лебединський район, Сумська область (фото надгробку: ).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 3, ряд 8, місце 19.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 365/2015 від 27 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Нагороджений "Іловайським Хрестом" (посмертно).

Сьогодні в Україні чорний день…
В домівках у героїв ллються сльози,
Та повернути їх ніхто не в змозі –
Сьогодні в Україні чорний день.
Помолимось усі за їхні душі.
Поставимо в церквах за них свічки;
Чоловіки, батьки, сини та друзі –
За рідну землю в небі полягли.
А завтра буде помста по заслузі!
За кожну краплю материнської сльози,
За дикий біль, що розриває душу,
За кожну цятку української землі...
Дорош Н.В.

від побратимів Тараскіна, Тополя, Молчуна, Бархана, Гайдамаки

Андрія знали всі: земля і люди.
Андрія знав розпечений Майдан.
Ніхто із них не думав, що розбудить
Його Рябушки здалеку біда…
Така війна, що не лишає тіла
Загиблого в бою фронтовика,
Лише душа від нього відлетіла.
Лише від нього – вічна ДНК.
Ніколи гени наші не розтопче,
Не візьме клятий ворог у полон
Допоки буде хоч один окопчик,
Допоки буде хоч один патрон,
Допоки буде хоч одна граната
І йтиме в рукопашну ДНК –
Допоки й буде Україна-мати
І пам’ять про Героїв у віках.

Василь Пазинич, член Національної спілки письменників України.