Дбав про родину і любив життя

Ці слова про нашого земляка, уродженця Комишувахи, 36-річного молодшого сержанта 128-ї окремої механізованої бригади Сергія Мар'єнка. 30 січня цього року він героїчно загинув під час виконання військового обов'язку в районі Дебальцевего.

Добрий, щирий і сердечний, Сергій дбав про рідних настільки, що так і не зізнався у тому, де насправді служив. "Він був простою людиною, гарним сім'янином", - розповідає Катя, дружина Сергія. Доля звела їх восени 2006 року. Разом виховували 8-річну донечку Уляну. Свою любов дарував і старшій доньці - 9-річній Олександрі, народженій у першому шлюбі. Багато працював, аби його родина, діти мали все необхідне.

Сергій народився в Комишувасі, але з дитинства мешкав у Запоріжжі, тут навчався, працював на заводі "Укрграфіт" разом з батьком Віктором Олексійовичем, нині покійним. Любив бувати на маленькій Батьківщині, в Комишувасі, де і нині живе його бабуся. Сергій був її улюбленцем, турботливим онуком.

Хлопець мав золоті руки. Був столяром від Бога. Як розповідає дружина, меблі на кухні виготовив власноруч. А ще - хатинку для пухнастого улюбленця Уляни, котрого подарував донечці на день народження, і невеличкий дитячий майданчик біля будинку, де мешкала родина, аби дівчинка гралася з дітлахами.

До армії Сергій Мар'єнко був призваний на початку серпня минулого року під час третьої хвилі мобілізації. Проходив бойове злагодження у навчальному центрі "Десна", що під Києвом. Потім був направлений на службу в місто Ужгород, а згодом на схід України.

Сергій майже щодня телефонував додому, приїжджав у відпустку, але жодного разу і словом не обмовився про те, що йому доводилося бачити і переживати. Був завжди стриманим і виваженим. Розповідав про допомогу волонтерів, про друзів - військових побратимів Богдана Руденка, Володимира Макаренка. Хлопці і нині підтримують зв'язок з родиною Сергія, згадують про свого друга і дивуються скільки в ньому було доброти. Він міг поділитися останнім, носив у кишенях цукерки, сам не їв, а пригощав дітлахів.

29 січня цього року Катя востаннє говорила з Сергієм. Він надіслав їй своє фото. Вже наступного дня зв'язку з ним не було. Довгих сім днів чекання, надій та сподівання, що Сергій живий, обірвав один телефонний дзвінок…

8 лютого запорізького Героя поховали в рідній Комишувасі.

Надзвичайна доброта Сергія, його любов до рідних і друзів залишилися у серці кожного, хто його знав. Вічною буде безмежна вдячність Герою від земляків і всіх, кого він захищав, заради кого віддав життя…

Оріхівська районна рада