Дата та місце народження: 12 лютого 1984 р., м. Херсон.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.

Звання: Рядовий міліції.

Посада: Міліціонер.

Підрозділ: Батальйон патрульної служби міліції особливого призначення ''Херсон'' ГУ МВС України в Херсонській області.

Обставини загибелі: Загинув 29 серпня 2014 р під час виходу з Іловайського котла т.зв. "Зеленим коридором" на дорозі поміж с. Новокатеринівка та х. Горбатенко. 2 вересня 2014 р. тіло Мазура П.В. разом з тілами 87 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до запорізького моргу. Був упізнаний бойовими товаришами та родичами.

Військова операція: Бої за м. Іловайськ.

Сімейний стан: Залишилась дружина та трирічний син.

Місце поховання: м. Херсон, кладовище Геологів, меморіал пам'яті загиблих бійців АТО.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 4, ряд 2, місце 4.

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

від рідного брата, Мазур Владислава	от Алены

"- Жінко, чого Ви плачете?.... Ваш син-герой..... Ви, що не бачите.... Ще цей хлопчина і он той... - Героєм ....був мені завжди.... з тих пір коли почав ..іти...з тих пір...коли сказав він мама..... я так раділа...так ридала.... Від щастя сльози проливала... так ніби знала..ніби відчувала..... я так його тримала... так оберігала... та все ж пішов.... за іншу битись маму....мені ж залишив вічну рану... А я дзвонила, кажу :"Сину,іди додому..бо там гинуть...." А він:"Неправда...тут все мирно..." Мені від того було дивно..... І я його чекала...так чекала....він вернеться..я вірила..я знала.... І він приїхав не колись..а нині....виходжуя...дивлюсь ..моє дитя у домовині..." як справи синку? ну кажи як справи?....чого мовчиш...не хочеш подивитися на маму? відкрий же очі....вставай...ти хочеш так лежати? втомився, певно...вирішив поспати.... Боже ..я тебе укрию..ти ж такий холодний..живітзапав..напевно,ще й голодний...ходи, я вже на стіл накрила.... Ходи, тебе чекає вся родина."... А люди кажуть, що здуріла...що мертву так трясу дитину... Та, що ті люди...що вони там знають... Мій син-герой... ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ..."	По небі журавлиний ключ летів А він лежав і щось тихенько шепотів, Лежав спокійно на сирій землі Спостерігав ,як линуть журавлі Спостерігав, як сонечко марніло Матусю звав та серденько боліло. Боліло так ,аж груди зажимало І він лежав,а сонечко сідало. Про друзів він згадав і думав про підмогу Боліли руки і боліли ноги І так болить ,аж в грудях зажимає Не знав сердечний,що ноги немає Її немає по самісіньке коліно Він підірвався на ворожій міні. Не знав він далі,що йому робити Але живий і треба якось жити. Лице покрилось потом і росою Залило очі гіркою сльозою Згадав він маму, батька він згадав Я вас люблю він ніжно прошептаів. І він зрадів,його душа зраділа Нема ноги, зато ціле все тіло. Згадав про свої перші поцілунки Своїй кохані , як дарив дарунки. Згадав кохану і її зелені очі Які світилися від щастя серед ночі І серце зжалося, і затрусились губи Невже відкажиться, невже мене розлюбить Як відігнати з голови думки лихії? І повернути наші плани, наші мрії Не думай про погане треба жити І дівчиноньку вірную любити! І не замітив він як серед ночі Яскраве світло засліпило очі. Це його друзі до світанку не чекали А свого друга серед поля відшукали І не знатимуть це наші вороги, Як бідолашньому живеть без ноги. І цю війну йому ніколи не забути Боровся він за волю за майбутнє!
від мами