|
Обставини загибелі: Загинув 21 січня 2017 р. внаслідок ДТП в районі м. Маріуполь.
Сімейний стан: Залишилась дружина та син.
Місце поховання: с. Полянівка, Мелітопольський район, Запорізька область.
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 9, ряд 5, місце 20. 
Указом Президента України № 622/2015 від 3 листопада 2015 року, "за особисту мужність і
високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі ", нагороджений
орденом «За мужність» III ступеня.
Нагороджений відзнакою "За оборону Маріуполя" (посмертно). 
Нагороджений почесним знаком "Маріуполь. Відстояли - Перемогли" (посмертно). 
Олександр Мінченко народився в селі Полянівка Мелітопольського району. Закінчив сільську школу. Після строкової армійської служби повернувся в своє село,
одружився. До війни працював водієм, виховував з дружиною сина.
Коли відбулася окупація Криму російськими військами, він вирішив стати на захист Батьківщини і після майже п'ятнадцятирічної перерви знову вдягнути однострій.
Зарахований солдатом у новостворений 23-й батальйон територіальної оборони Запорізької області «Хортиця», старший навідник гранатометного взводу.
У складі батальйону Олександр пройшов нелегкий бойовий шлях від солдата до старшого сержанта, визволяв від проросійських найманців населені пункти Донбасу,
обороняв підступи до Маріуполя.
В березні 2015 року зі своїм підрозділом повернувся із зони бойових дій до Запоріжжя. На нього чекала демобілізація, але він вирішив продовжити військову
службу за контрактом.
3 листопада 2015 року нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Ризикуючи життям, з боєм прорвався до бойових побратимів, які потрапили в оточення
бойовиків, та вивів їх у небезпечне місце. Свій орден він отримав на передовій, поблизу села Гнутове. На той час Олександр вже отримав сержантське звання,
був заступником командира взводу.
| 
