Через похмурість і холод здаються схожими один на одного ці зимові дні. Але тільки не сьогодні. На годиннику рівно дванадцята. Над селом несподівано піднялося сонце і немов усі його теплі промінці зосередилися в одному місці - на шкільному подвір'ї. Тут зібралося так багато дітей і дорослих. Не лише учні й вчителі місцевої Антонівської школи, а й колективи з навчальних закладів міста. А ще прийшло чимало односельців, завітали представники влади та громадськість. Хтось від ледь помітного хвилювання стискає в руках стебла червоних квітів. Урочисто і сумно у школі водночас. Урочисто, бо відкривають меморіальну дошку на честь Героя, на честь люблячого сина України. Сумно, бо хлопцеві усього 22… було ще зовсім недавно…

Відтоді, як Росія розв'язала на Сході України брехливу, криваву війну, у бойових операціях загинуло 33 жителі Херсонської області. 17 листопада 2014 року прийшла похоронка до села Антонівка Скадовського району. Під Дебальцевим молодший сержант Збройних сил України Анатолій Олійник разом із бойовими товаришами мав врятувати розвідгрупу. Але живим повернутися з завдання не судилося.

Увесь район проводжав в останню путь Анатолія Олійника. І на його честь рідний клас, де залишилося стільки друзів, і класний керівник Валентина Михайлівна Чорна, яка була наче другою мамою, вирішили встановити меморіальну дошку на шкільній будівлі. Вже 30 січня учні понесли перші квіти молодому Герою. До школи прийшли й рідні Анатолія - мама, батько, сестра з племінником.

- Ми завжди будемо пам'ятати подвиг вашого сина. Він загинув за нас. Герої не вмирають. І Анатолій не помер - він серед нас, у нашій пам'яті, у пам'яті односельців, у пам'яті однокласників, знайомих, рідних і близьких. Він - гордість нашої школи, він - гордість нашого села, нашого району, Херсонщини і всієї України. Вічна йому пам'ять, - такими словами розпочинає урочистості директор Антонівської школи Тамара Василівна Шевченко.

У небо над селом здіймаються звуки Державного гімну Україну - мітинг відкрито. Ветерану педагогічної праці Валентині Михайлівні Чорній та однокласнику, кращому другу Анатолія - В'ячеславу Загайкану надається право відкрити меморіальну дошку. У повітрі абсолютна тиша, аж раптом - щирі оплески. З мармурової плити на присутніх дивиться український патріот Анатолій Олійник. Алла Петрівна Олійник втирає гіркі сльози материнської втрати і першою підходить до сина. Скадовська сотня народної самооборони виголошує: "Герої не вмирають!" і в натовпі життєстверджуюче підтримують: "Герої не вмирають! Герої не вмирають!".

- Анатолій Олійник ходив до цієї школи, і вона навчила його найважливішому: бути патріотом і любити свою країну, - бере слово голова районної державної адміністрації Юрій Бобилєв. - Коли настав час, Анатолій віддав найцінніше, що у нього було - життя. Це життя за кожного з нас, хто тут є, хто живе в нашому районі й Україні. Велика дяка батькам за те, що виховали такого сина. Велика дяка всім вчителям, які виховали такого учня.

Очільник району висловив впевненість у тому, що пройде небагато часу, й Україна вистоїть та переможе. А пам'ять про хлопців, які поклали своє молоде життя за мир, свободу і незалежність, залишиться у віках.

- Українська весна обов'язково настане. Ми дочекаємося її, ми заслуговуємо на неї, тому що правда на нашій стороні, - сказав Юрій Бобилєв.

У цей період, серед тисяч патріотів, Україну захищає й шестеро юнаків з Антонівки. Ім'я кожного з них було промовлено на мітингу. Односельчани щодня моляться, аби хлопці повернулися додому живими і здоровими.

Валентина Михайлівна Чорна розповіла про те, яким дружним був клас, де навчався Толик. Спогадами про нього ділилися й однокласники. Усі називали його героєм. Ці слова линули щиро і зворушливо. На очі у багатьох наверталися сльози. Класний керівник зібрала історію життя Анатолія Олійника - від трьох років і до останнього… Велику папку було передано до архіву школи. Збираючи документи, вчителька випадково натрапила на військову грамоту. …Це було 24 квітня 2012 року. Йшов другий рік служби Анатолія у військовій частині А 3838, у селищі Десна Чернігівської області. Бандити з електрошокерами підійшли до КПП і намагалися пробратися далі, на військову базу, де зберігалася зброя. Толик з двома товаришами по службі схопили злочинців і затримали до того часу, поки за 5 км не прибули основні сили. Саме Толик швидко набрав на пульті важливе повідомлення і попередив про загрозу небезпеки. Але він був скромним і навіть про цей відважний вчинок знають одиниці.

- Дуже високу ціну платить наш народ, наша держава за свою волю й омріяну багатьма поколіннями пращурів незалежність, - звертається до дітей та дорослих сотник Скадовської сотні народної самооборони Володимир Куріков. -У ХХІ столітті люди, які ще двадцять років тому називали себе нашими братами, показали своє звіряче обличчя. Це московити сьогодні забирають життя ось таких героїв. Це московити намагаються поставити нас на коліна, щоб ми молилися їхньому "царю". Тому оці життя, віддані молодими хлопцями за нас з вами, повинні ще більше згуртувати нас, зробити нас єдиним народом, нацією, яка здатна вистояти проти цієї страшенної московитської навали.

Невимовно болісно увесь цей час батькам Анатолія. З хвилюванням Алла Петрівна подякувала кожному, хто допоміг пережити родині перші удари лиха і підтримує до сьогодні. А ще мама Анатолія Олійника поділилася своєю мрією: за кілька років вона приведе до першого класу цієї чудової школи маленького Толика. 4 лютого виповнюється місяць, як він з'явився на світ. Він ще не знає, що його тато герой і що його назвали… ні, не в пам'ять, а в честь батька.

- Я дуже бажаю усім батькам, чиї діти там, у зоні АТО, терпіння. Щоб у вас на обличчі були тільки сльози радості, коли ви будете обіймати своїх дітей вдома. Нехай усі вони повернуться до вас живими, - промовила мама Анатолія.

Тетяна Підгородецька. Районна газета "Чорноморець", № 9 від 4 лютого 2015 року.