Ірина Оріонова: "Важко подумати про те що його немає і при яких обставинах. Пам'ятаю нашу зустріч у Києві .Тоді я, друже " Монгол" "Нос" їхали на кладовище до Свята. Ми у трьох не знали дороги, тому ми чекали на Олега. Тоді три годині очікування на морозі, не розуміння де він,не зв'язатися з ним, тоді я його так матюкала, вже не мала надії що він приїде але він приїхав. Тоді в той день ми і відразу познайомилися з його батьком, нас він відвіз на кладовище, ми ще запізнювалися на потяг і він нас почекав та відвіз на вокзал. Це гарна,добра,любляча сім'я. Пам'ятаю досі його обіцянку "Я на ваше весілля привезу танк". І якось настав такий день жахливий коли він звернувся за допомогою, бо у нього помирала мати. І тоді все так швидко відбулося, гроші знайшлися, мама померла раніше ніж казали лікарі. Тоді у день поховання він написав мені " Дякую Сонце" і я ніяк не могла тоді подумати що через декілька годин не стане його, що це було його кінцеве повідомлення. Важко було дивитися на Батька, коли в один день з ранку поховав жінку а у вечорі втратив сина. Дуже шкода що на річницю ті хто вважав його другом, побратимом навіть не приїхали, не згадали,бо не робили запрошення, не розповсюджували. Дякую батькам що створили таку людину, дякую Богові що я знала таку людину. Світла пам'ять Олеже !!!"