Народився Олександр 2 травня 1989 року в с. Гальжбіївка Ямпільського р-ну Вінницької обл. Дитинство минуло в селі Біла. Ріс звичайним сільським хлопчиком.
Вчився в школі, бавився з друзями, разом з братом допомагав мамі. У 2007 році призвали на строкову службу. Служив моряком на флоті у Криму. Там зробив на
грудях з лівого боку тату кораблика (це основна прикмета, а ще є шрам на правій брові). Після служби повернувся додому, роботи в селі нема, тому часто їздив на
заробітки. На зароблені гроші викопав криницю біля хати, щоб батькам була водичка. Потім купив автомобіль - збулася Сашкова заповітна мрія. Але не встиг
ним натішитися, лише навозив з братом батькам дров і трохи покатався.
Коли почалася війна на Сході, Сашко вирішив іти боронити свою Батьківщину. Батькам сказав, що їде на заробітки, а сам - у військкомат і попросився на війну
добровольцем. Це було 19 червня 2014 року. Батьки думали, Сашко працює, а він воював під Іловайськом. Разом із побратимами відстоював рубежі нашої країни.
51 бригада, в якій служив Сашко, потрапила в оточення. Що сталося потім. Ми вже знаємо зі ЗМІ та телебачення.
Саме при виході із-під Іловайська Сашко дав про себе знати: подзвонивши не додому, а товаришу. Було це 29 серпня 2014 року. Розповідає командир бойової машини
Нагірняк Віталій: «Ми виходили із оточення, попали на мінне поле в Дзеркальному. Машина підірвалась. Мене контузило. Я залишився біля машини, а всі
порозбігались, був обстріл. Коли я прийшов до тями, біля мене, крім підбитої машини, не було нікого." Сумно… Невідомість…
Розповідає побратим Сашка Головатий Дмитро із Закарпаття: «Ми разом із Сашком відходили із-під Іловайська на БМП. Біля с. Агрономічне Донецької області були
обстріляні російськими військами. Відбились і поїхали далі. Під Новокатеринівкою новий обстріл і бомбардування. На мене завалилось дерево, Сашко врятував мені
життя, витяг з-під дерева. Далі ми з Сашком заскочили в автобус Миротворців. Проїхали певний шлях. Натрапили на міну. Ми оба стояли в дверях, тому встигли
вискочити із автобуса до того, як він підірвався. В мене було дуже важке поранення, попав у полон. Був у такому стані, що не давав надії на життя, тому мене
зразу віддали без обміну, як помираючого. Де подівся Сашко не знаю, але я його також розшукую. Він мій хороший товариш».
Того ж 29 серпня був дзвінок товаришу Власенку Руслану, що проживає в с. Біла. Сашко сказав, що із 17 побратимами сидять під якимись руїнами, казав, що дуже
сильно стріляють і дуже страшно: навколо горіла земля, розривались снаряди, а зв`язку ніякого - один телефон на всіх. Далі ще такі відомості: з-під завалів
хлопці вибралися, але до бази Сашко не дійшов. Сашка і ще двох воїнів не дорахувалися. З-під завалів вийшло 17 чоловік, а добрались до місця лише 14. З того
часу одна невідомість, очікування, тривога, журба та страшний біль... Восени 2014 року мати Сашка Тетяна їздила у Вінницю і здала кров на ДНК. Серед загиблих
Сашка немає. Старший брат Ігор їздив до екстрасенса в Жмеринку, та сказала, що брат живий. Потім ми знайшли Сашка у списку полонених під №464 на сайті
"Центр освобождения пленных". Ось і все... Ще в районному відділі міліції відкрили справу по розшуку зниклого Перепелиці Олександра Юрійовича, разом
із комісаром військкомату відправили запити в різні інстанції, але на сьогоднішній день ніякої відповіді.
Мати жде свого меншого сина з війни щоденно. Вірить, що Сашко повернеться. Бо він живий…живий… живий… Старий годинник на стіні продовжує відлік часу,
він невпинно скорочує час розлуки з дорогеньким синочком. Дай Бог! Ми всі маємо велику надію, що Сашко є живий і повернеться додому. Слава героям!
Стоячи на колінах: на Вінниччині попрощалися з загиблим бійцем АТО
