|
Обставини загибелі: Загинув 26 липня 2014 р. близько 11.00 поблизу міста Попасна Донецької області,
попавши під кулеметний обстріл.
Сімейний стан: Залишились дружина, донька 3,5 років та старший син.
Місце поховання: с. Миропілля, Краснопільський район, Сумська область.
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 2, ряд 5, місце 5. 
Указом Президента України № 651/2014 від 14 серпня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм,
виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Нагороджений Почесним орденом м. Бердянськ (посмертно).
 |
від Вікторії, Антоніни Тимофіївни, інших мешканців
Лисичанська за звільнення Лисичанська в липні 2014 року.
Вічна память героям, уклін! |
 |
Сьогодні в Україні чорний день…
В домівках у героїв ллються сльози,
Та повернути їх ніхто не в змозі –
Сьогодні в Україні чорний день.
Помолимось усі за їхні душі.
Поставимо в церквах за них свічки;
Чоловіки, батьки, сини та друзі –
За рідну землю в небі полягли.
А завтра буде помста по заслузі!
За кожну краплю материнської сльози,
За дикий біль, що розриває душу,
За кожну цятку української землі...
Дорош Н.В.
від побратимів Тараскіна, Тополя, Молчуна, Бархана, Гайдамаки | 
Уродженець села Миропілля Краснопільського району Сумщини, Віталій Володимирович жив із родиною у місті Бердянську Запорізької області,
працював будівельником, виховував сина та трирічну донечку.
Після анексії Криму та загострення обстановки на Сході країни Віталій приєднався до міського громадського формування з охорони громадського
порядку та державного кордону «Громадська варта – Самооборона» – понад 500 активістів, чоловіків та жінок, які зробили чималий внесок у
запобігання провокаціям сепаратистів і підтримання спокою у Бердянську. А згодом він вирішив стати на захист держави зі зброєю в руках і
разом із групою земляків вступив до батальйону Нацгвардії «Донбас». Його друг, «самооборонівець» Михайло Бахтєєв, згадує: «Ми разом с ним
записувалися до «Самооборони», натягували намети, створювали блокпости. А після цього він сказав: «Гаразд, тут усе зроблено – треба їхати
«ТУДИ»… Він передчував, що не повернеться, говорив мені про це, але поїхав – щоб захищати Батьківщину…».
«Добрий, чуйний, завжди і всюди перший… Справжній патріот… Шалено любив дітей і дружину, нудьгував за ними… Спритний, життєрадісний хлопець,
оптиміст, який всіх завжди заспокоював, казав, що все буде добре…», – таким запам’ятався Віталій Піддубний його бойовим побратимам із
«Донбасу».
Близько 13.00 26 липня, під час виконання завдання із доставки продовольства для свого взводу з Артемівська в Лисичанськ, автомобіль, на
якому разом із трьома товаришами їхав Віталій, потрапив у ворожу засідку – кулеметна черга обірвала його життя…
Вже зранку наступного дня біля штабу бердянської Самооборони відкрили «Стіну Пам’яті» Віталія Піддубного. Люди несли сюди квіти та лампадки,
а також пожертви для родини загиблого героя (протягом лише одного дня активісти зібрали понад 8 тисяч гривень). А 28 липня тут відбулася
громадянська панахида, в який разом із родичами, друзями та однополчанами взяли участь сотні бердянців. Згодом караван автомобілів із
синьо-жовтими прапорами проводив машину із труною з тілом резервіста до виїзду з міста – його родичі вирішили поховати Віталія на рідній
Сумщині. Але, як йшлося у прощальних промовах, жителі Бердянська ніколи не забудуть земляка, який віддав життя за те, щоб війна не прийшла
у їхнє місто…
|
