У 2012 році закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного з дипломом з відзнакою та золотою медаллю за спеціальністю
«Управління діями підрозділів військової розвідки та спеціального призначення».
Юрий Бутусов: "Год назад... 14 сентября в бою в Донецком аэропорту пал смертью храбрых командир
группы 3-го полка спецназ старший лейтенант Евгений Подолянчук. Ему навсегда будет 23 года. Один из самых отчаянных и компетентных командиров
групп спецназа. Таких мало - которые выполняют приказ, умеют "выходить на точки", которые сами рвутся в бой, а не "косят", которые
самостоятельно и критично мыслят. Сколько таких было в армии и во всей стране - 30, 40? На плечи этих молодых лейтенантов и капитанов легла
огромная нагрузка, и многие из них отдали жизни, чтобы защитить Родину. Подолянчук воевал в аэропорту начиная с первого боя - 26 мая 2014-го.
И воевал профессионально.
14 сентября у командира обороны Донецкого аэропорта полковника "Редута" было всего 12 кадровых спецназовцев - они были стержнем обороны. Женя
был одним из тех, кто вел активные боевые действия. Он работал по специальности - постоянно ходил в разведку, в том числе в пригороды Донецка,
на установку минных заграждений. Он был везде, в каждой горячей точке. Он бывал на всех позициях по всему периметру нашей обороны.
14 сентября был бой на позиции "Енот". Женя выехал на помощь - чтобы выставить мины на вероятных маршрутах движения танков противника. Мог и не
ехать, конечно, но он знал, что там танк 93-й механизированной бригады "Адама" - майора Евгения Межевикина, 10 бойцов "Правого сектора", и взвод
мобилизованной пехоты, из которой бойцами было не более 5 человек, а остальные пока солдатами стать не успели, и не понимали как вести себя в
боевой обстановке. Женя был последним резервом, резервом, который сам пошел в бой, чтобы в тяжелейшей обстановке выручить боевых товарищей "Енот"
отбил очередную атаку, и начался новый массированный артиллерийский налет. Наши начали отход из горящего здания, этот отход вызвался прикрывать
старший лейтенант Подолянчук. Разрыв... Один из осколков сразил Женю - он скончался во время эвакуации.
Вечная память достойному воину и гражданину!
Друзья Жени сняли прекрасный фильм о Воине на годовщину его гибели - всем очень рекомендую...
А вот фрагмент - последнее интервью Евгения Подолянчука..."
Валерій Гавриленко: "Мав велику честь знати Женю особисто... як офіцер бачив в ньому
елітного офіцера спецназу - майбутнє України. як член НСОУ "Пласт" - Женя був терплячим і щирим вихователем, гарним методистом-інструктором,
що, на жаль, не бачила самозакохана пластова старшина... як людина Женя - просто справжній українець ХХІ століття...
2013 рік... ось він на 45 секунді відео.
Женя у відпустці... проводить ігри та виховує черкаських дітей... Свято Весни 2013 року... "
Сергей Калина: "Имел честь в тот день быть рядом с Евгением в бою.... Вечная память!!! Правосеков было не 5, а раза в два больше.
Бой начался в 11 дня и длился до 7 вечера. С "Енота" вышли, когда второй этаж был полностью в огне. Тогда нас реально спас "Адам". Иначе не
смогли бы выйти со здания и все бы сгорели или пришлось бы выходить под плотным огнём. Группа спецназа во главе с Женей показывали высокий
уровень профессионализма и большого мужества! Когда мы вернулись в терминал, узнали, что Евгений погиб. Слава Герою!!"
Андрій Зелінський: "У селі Крутьки на Черкащині - тихо й спокійно. Саме тут серед зелених полів і лісів, далеко від розлогих магістралей і міського гамору,
від стерильної метушні та жорстоких баталій невгамовних амбіцій, могила молодого офіцера ЗСУ Євгенія Подолянчука. Я так давно хотів сюди потрапити!!! Нарешті...
Коли стоїш під струнко вишикуваними соснами перед Женіною могилою, потрапляєш ніби в інший вимір дійсності - більш дійсний, глибший, який вимагає від тебе узгодження
цілого твого життя з цією сакральною автентичністю. Женін погляд мені дуже добре запам'ятався іще з його першого року в військовій академії. Не зауважити його
було неможливо: щирий, глибокий, світлий - як і його душа. Мати згадує, що їй було важко уявити свого "доброго" Женю на війні, а підлеглі кажуть, що кращого
командира "не було і не буде". Людина-пригода, рух, енергія, відвага, воля, характер. Пластун. Серце і мозок військового колективу. Великий життєлюб, вірний
син свого народу, справжній офіцер! Його мудрість і винахідливість врятували не одне життя в Донецькому аеропорті. Не встиг молодий командир врятувати лише
себе...
Дбав про своїх і вмів це робити. Йшов першим, відпочивав останнім, любив те, що робив, і надихав тих, які йшли за ним, не шукаючи галасливого визнання, а
спокійно й впевнено виконуючи те, що потрібно було виконати. Говорив те, що думав, і не дозволяв своїм вчинкам розходитися з його словами. Справжній!!! У
23 роки... Постояти перед Женіною могилою - це як сходити на Сповідь: поруч зі справжніми завжди хочеться бути справжнім! Коли повертаюся від могил Жені,
Роми, Максима..., точно знаю, для чого маю жити далі. Дуже хочеться належати до команди справжніх - до кінця вірних! З ними завжди почуваюся як удома..."
На честь Євгенія Подолянчука названо вулиці у м. Черкаси (колишня назва «вулиця Нижня Комсомольска») та у м. Кіровограді (колишня назва «вулиця Костянтина Заслонова»).
