|
Обставини загибелі: Загинув 26 серпня 2014 р. під час артилерійського обстрілу російськими
бойовиками контрольно спостережного пункту, який розташовувався в середній школі № 14 міста Іловайськ (Донецька область). Разом з Максимом загинув
Василь Савченко,
Антон Хорольський та
Максим Жеков. 31 серпня 2014 р., від поранень отриманих під час цього обстрілу, помер
Андрій Савчук.
Військова операція: Бої за м. Іловайськ.
Сімейний стан: Залишились мати, три сестри та брат.
Місце поховання: м. Запоріжжя.
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 3, ряд 2, місце 23. 
Указом Президента України № 892/2014 від 27 листопада 2014 р., "за особисту мужність і героїзм,
виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі",
нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Нагороджений "Іловайським Хрестом" (посмертно).
 |
Сьогодні в Україні чорний день…
В домівках у героїв ллються сльози,
Та повернути їх ніхто не в змозі –
Сьогодні в Україні чорний день.
Помолимось усі за їхні душі.
Поставимо в церквах за них свічки;
Чоловіки, батьки, сини та друзі –
За рідну землю в небі полягли.
А завтра буде помста по заслузі!
За кожну краплю материнської сльози,
За дикий біль, що розриває душу,
За кожну цятку української землі...
Дорош Н.В.
від побратимів Тараскіна, Тополя, Молчуна, Бархана, Гайдамаки |
Максим виріс у багатодітній родині, в чотирирічному віці втратив батька. Хоч як було складно хлопцю торувати життєвий шлях – на ньому
чимало здобутків. Приміром, Максим став високопрофесійним водієм, у посвідченні якого були «відкриті» всі категорії.
Ще у квітні, прагнучи захищати рідне місто, він записався до запорізької «Самооборони», протягом майже двох місяців чергував на блокпосту на
нікопольському напрямку. «Дуже спокійна, виважена, порядна людина…» – таким він запам’ятався друзям-«самооборонівцям». Потім, розуміючи, що доля
країни вирішується не лише в Запоріжжі, Максим Борисович став до лав резервістів батальйону «Донбас», обійнявши посаду в автомобільному відділенні
взводу матеріально-технічного забезпечення та отримавши позивний «Мега».
Під час запеклих боїв за Іловайськ унаслідок ворожих обстрілів у підрозділі вціліла лише одна вантажівка – солдата резерву Прокуратова. Протягом
кількох днів на своєму «Уралі» безстрашний водій за кілька десятків кілометрів, прориваючись ґрунтовими шляхами під вогнем противника, доставляв на
передову, для своїх однополчан, життєво необхідні вантажі: боєприпаси та харчування. І щоразу, коли він повертався до побратимів з чергового
небезпечного рейсу, вони бачили на його обличчі життєрадісну усмішку, що свідчила про зневагу до ворога – мовляв, хоч як у нього стрілятимуть,
він все одно зуміє проскочити!
На жаль, його везіння вичерпалося 26 серпня в Іловайську, вже коли замкнулося оточення навколо міста – життя Меги обірвав вибух ворожої міни… Менш
ніж за місяць до того, 30 липня, Максим Борисович відзначив 37-річчя.
Земляки-«самооборонівці» зуміли розшукати його тіло в моргу міста Волновахи й повернути солдата додому. Його проводжали в останню путь від майданчика
перед будівлею Запорізької облдержадміністрації, де розташовано штаб «Самооборони». Після траурного мітингу, у якому разом із рідними та близькими,
друзями та бойовими побратимами взяли участь керівники області й міста, чимало простих городян, хоробрий воїн знайшов вічний спочинок на
Правобережному кладовищі Запоріжжя.
18 травня 2016 року на будинку, в якому жив Максим, урочисто відкрито меморіальну дошку на його честь. |
