Безсмертний Артур Анатолійович («Латиш», «Ронін»)

Безсмертний Артур Анатолійович

Дата та місце народження: 12 жовтня 1984 р., м. Лієпая, Латвія.

Дата та місце загибелі: 26 липня 2018 р., сел. Новолуганське, Бахмутський район, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Снайпер.

Підрозділ: 72-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Загинув увечері 26 липня 2018 р., підірвавшись на міні під час зміни позиції групою прикриття біля смт Новолуганське (т.зв. «Світлодарська дуга»).

Сімейний стан: Залишились мати і син.

Місце поховання: с. Прядівка, Царичанський район, Дніпропетровська область.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 316/2018 від 11 жовтня 2018 року, "за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).


Разом з Іваном Лисицею.
Для збільшення фотографії натисніть на неї!

Артур Анатолійович Безсмертний (позивний «Ронін») народився 12 жовтня 1984 року, в місті Лієпая (Латвія).

Батько Артура - українець, із Царичанського району, Дніпропетровської області. 7 років тому він помер, і Артур щороку на роковини смерті тата приїжджав в Україну на його могилу. У 2015 році він також приїхав і був вражений рівнем апатії суспільства до війни, яка вже тривала на Сході країні.

Артур пішов до військкомату. Але через те, що він був нерезидентом України, йому порадили звернутися до добровольчих сил. До того «Ронін» відслужив 3 роки в армії зразка НАТО, тому мав фантастичну підготовку професійного солдата.

Таким чином він опинився у лавах 14-го запасного батальйону «Дніпровщина» Добровольчого Українського корпусу «Правий сектор», у якому розпочав службу з початку липня 2015-го року.

Надійний. Порядний. Чесний. Зібраний. «Ронін» (або друг Латиш, як його ще називали у ПС) завжди хотів бачити побратимів ще більш кваліфікованими воїнами, постійно проводив вишколи, передаючи свої знання, отримані під час попередньої служби.

Кожні 3-4 місяці нові хвилі добровольців вирушали на передову, і незабаром Артур потрапив до лав 5-го окремого батальйону ДУК, звідки його забрав до себе командир окремої тактичної групи розвідки Григорій Семенишин (друг Семен), який загинув у січні 2016-го року.

«Ронін» був правдолюбом, дуже вимогливим, вимагав від себе та інших по максимуму, мав неабиякі організаторські здібності. Коли загинув Григорій Семенишин, який був Артурові дуже близьким другом, той повернувся до Латвії. Але всидіти довго вдома не зміг та через півроку знову приїхав до України, підписавши зі ЗСУ контракт на 6 місяців, який потім постійно продовжував.

Спочатку служив у 2-й роті 1-го механізованого батальйону 54-ї окремої механізованої бригади, потім перейшов до взводу снайперів, після чого опинився у 2-му мехбаті. Наприкінці 2016-го року брав участь у грудневих страшних боях біля Авдіївського лісу.

Одне зі значень слова «Ронін» - це вільний воїн, мандрівник, який не має над собою чужої влади. Тому в Артура, громадянина іншої країни, який воював за нашу, був такий позивний.

Це була унікальна людина з твердим та сильним характером, яка повністю присвятила себе війні. Артур з великою повагою ставився до осіб протилежної статі, ніколи не казав про жінок нічого поганого.

Життєрадісний, бойовий в усіх планах, Ронін казав, що буде на війні до кінця. Він був таким собі прикладом гідності та совісті, дуже наполегливий, постійно відвідував якісь курси та тренінги з підвищення кваліфікації, навчання у «Десні». Намагався навчити побратимів культурі Воїна -поєднанню фізичної сили та інтелекту.

У травні цього року перейшов до 72-ї окремої механізованої бригади, залишившись на Дузі.

Загинув 26 липня увечері у районі селища Новолуганське, Донецької області, після того, коли під час зміни позиції групою прикриття отримав мінно-вибухову травму.

Похований 30 липня у селі Прядівка, Царичанського району, Дніпропетровської області, біля могили свого батька. У нього залишились мати і син.