Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

Горностаївщину тричі сколихувала трагічна звістка про загибель на Сході країни наших односельців, які пішли виборювати мир для свої рідних. Останньою, мов грім серед ясного неба, прилетіла сумна звістка про молодого солдата Дениса Анатолійовича Білого. Не за літами мудрого та впевненого хлопця, який, як і всі ми хотів жити звичайним спокійним життям у мирній процвітаючій країні. Тож вирішив докласти до цього власних зусиль відстоюючи інтереси України в зоні АТО.

Денис народився 25 травня 1992 року.

У свої 22 роки він був сміливим та цілеспрямованим. Після служби мріяв вступити до вищого учбового закладу Міністерства внутрішніх справ, гідно заробляти й жити.

До участі в АТО юнак служив за контрактом у Криму в 36 бригаді берегової охорони ВМС в Перевальному, де йому вперше довелося побачити окупантів-росіян. Служба подобалася йому, тому одразу після анексії Криму, коли повернувся додому на Херсонщину, за першої ж хвилі мобілізації не вагаючись вирішив знову повернутися до війська добровольцем.

Спочатку потрапив на службу до Миколаєва до славнозвісної 79 аеромобільної бригади. Служба там була доволі активною, солдати не сиділи на місці - постійно їздили на блокпости, а згодом,й поготів,виявили бажання служити в зоні АТО.

Спершу бригада потрапила до Слов'янська, де визволяли місто. Потім билися за Донецьк й інші міста, доки не побачили відносного прогресу. У Луганську їхня бригада певний час тримала оборону в оточенні відважно відсікаючи посягання ворога. У перервах між боями виводили наших військових, які потребували лікарської помочі та підсобляли місцевим жителям, які були в скрутному становищі.

Денис ніколи не нарікав на службу. Здавалося усім був задоволений і захоплено розповідав про свою нелегку місію захисника Вітчизни. Пишався хлопець й бойовими побратимами та комбатом - говорив, що у їхньому батальйоні усі рівні й дружні.

Хоч призваний був Денис стрільцем номера обслуговування, але й іншої роботи не боявся - був і помічником гранатометника, і помічником кулеметника, і помічником стрільця з КПВТ, і помічником навідника оператора й, врешті, навідником оператора - віддано служив Україні.

Та лиха доля забрала його під час бою, саме коли займали бойові позиції для охорони аеропорту "Донецьк". Того зловісно вересневого дня в БТРі, в якому разом з Денисом було ще шестеро його бойових побратимів, від прямого влучання загинули всі, віддавши найцінніше, що мали - життя.

Батьки загиблого Дениса довго, майже три місяці, не могли поховати сина - чекали результатів ідентифікації тіла, сподіваючись на диво. Та дива, на яке затамувавши подих очікувала вся Горностаївка, на превеликий жаль не сталося. І 27 грудня мешканці селища, рідня, бойові побратими та колишні вчителі провели бійця-героя, який до останнього подиху боронив країну, не ховався за спинами й не тікав, в останню путь.

А згодом, указом Президента України №282/2015 від 25 травня цього року Дениса посмертно нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі".

Пам'ять про Дениса назавжди залишиться в серцях його рідних, друзів, односельців та військових товаришів. Адже, герої не вмирають! - Анна МУЗИЧЕНКО