|
Обставини загибелі: Загинув 10 лютого 2015 р. під час вогневого контакту
ротно-тактичної групи з бойовиками з 13.00 до 14.00 в районі с. Спартак, Ясинуватського району, Донецької області. Разом з Іваном загинули
сержант М. Назарчук,
старшина С. Порозінський,
солдат О. Саєнко та
солдат А. Ущапівський.
Сімейний стан: Залишилися мати і сестра.
Місце поховання: м. Чуднів, Житомирська область.
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 6, ряд 3, місце 19. 
Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий
професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений
орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно). 
Валентина Бокоч: Це Іван Рудницький! Він син моєї близької подруги. Сьогодні йому могло б виповнитись 21 рік... Але на жаль, рік тому, 10 лютого 2015 року, він
загинув під час жорстокого бою в селищі Спартак на Донеччині... Іван був десантником 95 бригади. Ніс службу в 3 роті, 13 батальйону. Влітку
2014 року отримав поранення. Але після лікування та реабілітації знову повернувся на схід. Це був чесний, красивий, мужній, добрий - товариш,
син, брат, онук, племінник, юнак. У нього були свої мрії і бажання. Він мріяв жити в вільній Україні, в невеликому дерев"яному будиночку на
природі. Його мама дивувалась, що Ваня такий великий (зріст 1м 95 см),а хоче мати невелику хатку... Так він говорив "хатку" хочу...
Він працював з 16 років і збирав гроші на будинок. Вчився гарно в школі, та мріяв про інститут. Але на жаль, ця клята війна, забрала Іванка
та його мрії. В його житті було дитинство, школа, армія... війна(((
Він загинув, але частина його мрій залишилась нам. Це мрії про вільну, сильну, незалежну Україну. Він дуже любив свою маму і зовсім не хотів
причинити їй болю... Він називав її "мамуся". Я сумую за ним, як за рідним сином. Дуже шкода, що наші молитви його не вберегли від смерті.
Ми говоримо, що Герої не вмирають і тому я пишу сьогодні про Івана, щоб ми згадали його і подякували в своїх серцях. Герої не вмирають, коли
ми їх памятаємо.
Пам"ятаю, сумую, дякую... Пробач(((
|
