Обставини загибелі: Загинув 4 лютого 2019 р. під час евакуації
поранених у м. Покровськ, Донецька область.
Сімейний стан: Залишились брат, сестра, дружина та дві доньки від попередніх шлюбів.
Місце поховання: м. Львів, Личаківське кладовище, поле почесних поховань № 76.
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 11, ряд 2, місце 13.
Степан Брацюнь, голова КУН: Микола Рудник належав до тієї лицарської верстви українців, для яких Батьківщина
справді була понад усе. Тим більше під час війни, коли побут, матеріальні статки, розваги у світогляді Миколи існували поза межами реальності. Втіхи і насолоди – не для
тривожних часів, коли Україна, її честь і незалежність у небезпеці.
Він боронив Україну в різні часи. Зазнав переслідувань совєтських спецслужб після того, як в Умані знімав прапор більшовицького режиму, який поневолив рідну Вкраїну.
Певний час довелося перечекати в Польщі. Коли зажевріло свободою, Микола Рудник долучився до патріотичних процесів, боротьба яких увінчалася проголошенням незалежної
Української держави. Був одним із засновників Товариства української мови ім. Т.Шевченка «Просвіта», Народного Руху України. У числі інших патріотів створював Конґрес
Українських Націоналістів та ГО «Тризуб імені Степана Бандери». Активно працював у військово-патріотичній референтурі КУН, проводив вишколи та таборування для молоді.
Коли покликав український час, став активним учасником Майданів, сотником варти КУНу, був в охороні Голови ОУН та КУН Слави Стецько в час проведення Великих зборів і
врешті – «воїном світла».
Микола був непересічною особистістю: Всевишній нагородив його талантами скульптора, поета, спортсмена. Ті, хто знав його, шанували Миколу як обдарованого мистця та
книжника, залюбленого в поетичне слово, в українську літературу. Після війни він би обов’язково реалізував свій хист – бодай один із дарованих Богом.
|