Степан Брацюнь, голова КУН: Микола Рудник належав до тієї лицарської верстви українців, для яких Батьківщина справді була понад усе. Тим більше під час війни, коли побут, матеріальні статки, розваги у світогляді Миколи існували поза межами реальності. Втіхи і насолоди – не для тривожних часів, коли Україна, її честь і незалежність у небезпеці.

Він боронив Україну в різні часи. Зазнав переслідувань совєтських спецслужб після того, як в Умані знімав прапор більшовицького режиму, який поневолив рідну Вкраїну. Певний час довелося перечекати в Польщі. Коли зажевріло свободою, Микола Рудник долучився до патріотичних процесів, боротьба яких увінчалася проголошенням незалежної Української держави. Був одним із засновників Товариства української мови ім. Т.Шевченка «Просвіта», Народного Руху України. У числі інших патріотів створював Конґрес Українських Націоналістів та ГО «Тризуб імені Степана Бандери». Активно працював у військово-патріотичній референтурі КУН, проводив вишколи та таборування для молоді. Коли покликав український час, став активним учасником Майданів, сотником варти КУНу, був в охороні Голови ОУН та КУН Слави Стецько в час проведення Великих зборів і врешті – «воїном світла».

Микола був непересічною особистістю: Всевишній нагородив його талантами скульптора, поета, спортсмена. Ті, хто знав його, шанували Миколу як обдарованого мистця та книжника, залюбленого в поетичне слово, в українську літературу. Після війни він би обов’язково реалізував свій хист – бодай один із дарованих Богом.