Сідлецький Сергій Юрійович («Іспанець»/«Грізлі»)

Сідлецький Сергій Юрійович

Дата та місце народження: 5 листопада 1983 р., м. Бердичів, Житомирська область.

Дата та місце загибелі: 5 жовтня 2014 р., с. Спартак, Ясинуватський район, Донецька область.

Звання: Молодший сержант.

Посада: Старший навідник.

Підрозділ: 95-а окрема аеромобільна бригада.

Обставини загибелі: Загинув 5 жовтня 2014 р. під час спроби зайняти позиції північніше злітної смуги Донецького аеропорту в районі с. Спартак, Ясинуватський район, Донецька область. Разом з Сергієм загинули Олександр Підлубний та Антон Кіреєв.

Валерій Логінов, офіцер 4-ї роти 95-ї окремої аеромобільної бригади з позивним «Аскольд»: "У той день загинув Сергій Сідлецький, а Сергій Блюд отримав важке поранення. Перший БТР відірвався метрів на двісті. Він ішов як передовий дозор. Позаду тягнулися ще два БТРи з десантом і два танки з роти «Адама». Перший БТР потрапив у засідку, коли проходив «зеленку». Це було місце, ідеальне для засідки. Безпосередньо з боку «зеленки», ближче до злітної смуги, була низина, прикрита від прямої атаки. А ліворуч від дороги було ще гірше – озеро і болото. Вузько, і з обох сторін «зеленка». Це було настільки передбачувано. Але, не знаю чому, вони туди пішли: чи то вирішили понадіятися «на авось», а чи було бажання швидше виконати задачу…

Словом, перший БТР вискакує наперед і одразу потрапляє під шквальний вогонь. Було зроблено близько 6-7 пострілів із РПГ. Один постріл пробиває бортову броню і кумулятивний струмінь б'є в груди Сергію Сідлецькому. Вибухом скидає з броні трьох хлопців з «Правого сектору». Один з них дивом уцілів – під прикриттям сутінків він скотився на інший бік дороги і вийшов живим, повернувся.

Двоє інших хлопців були поранені і потрапили в полон. Про їхню долю ми не знали півтора місяці, поки одна із розвідгруп спецназу не натрапила на їхні тіла. Їх було жорстоко закатовано і вбито. У обох ноги і руки за спиною були зв’язані дротом. Одного задушили, а іншого спалили живцем – ось із ким ми воюємо…"

– Хлопці, які були всередині цього БТРа, розповідали, що його одразу охопило вогнем. Сергій Сідлецький зайнявся. Башту танка від цього вибуху підкинуло догори, вона злетіла з роликів, і стріляти більше не можна було. Хлопців контузило. На додаток до цього, на задній «кукушці» потилицею до засідки стояв Сергій Блюд. За ним на запорі була кришка десантного люку. Так от, при попаданні гранати вибуховою хвилею цю кришку зірвало з клямки, і її рукояткою (а там така величезна рукоятка), як сокирою, Сергія вдарило по касці. Каска вціліла, але сила удару була настільки потужною, що йому пробило череп. Він втратив свідомість і впав.

У «кукушці» сидів Саша Литвин і відстрілювався з автомата. Йому, разом з уцілілими після вибуху хлопцями, вдалося скосити близько 10 сепаратистів, які вискочили із засідки на дорогу і хотіли з «мух» добити БТР.

Машина проїхала ще метрів двісті і зупинилась. Хлопці загасили вогонь, загасили Сергія Сідлецького. Вони розповідали, що він спалахував чотири рази, такою високою була температура його тіла…

Сімейний стан: Залишилась дружина та маленький син.

Місце поховання: смт. Гришківці, Бердичівський район, Житомирська область, Дмитрівське кладовище (фото надгробку:  ).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 4, ряд 2, місце 28.

Орден За мужність III ступеня

Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).


Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

Вечная память герою павшему в борьбе с врагами
Саша

Алексей Мочанов: В прошлом году мы с Хоттабычем, Владом Доценко, Олей Крохой, Шаманом, Саней Бурым и Димой Степановым ездили забирать тело Гризли из Песок (пока ехали - его перевезли в Красноармейск) и отвозили Серёжу домой, в Бердичев. 2.000 км за сутки. Киев-Пески-Красноармейск-Днепр-Полтава-Киев-Житомир-Бердичев. Не понимали, во сколько будем проходить Киев, и (поскольку везли обычной скорой, не холодильником, очень не хотелось попасть в пробку, у нас ведь на скорую со спецсигналом реагируют просто: тупо игнорируют) попросили ребят из Кобры встретить на въезде в Киев из Борисполя, провести на выезд из Киева в сторону Житомира. Договорились созвониться когда будем подъезжать к Борисполю. Подъезжали около часа ночи, пробок уже нет. Набрал гайцев, поблагодарил и извинился за беспокойство - в это время помощь уже не нужна. Ответ был: "Лёш, мы из уважения к Десантнику, погибшему в аэропорту, просто сопроводим тихонько. Поедем не окраинами и Окружной, а через центр, по Набережной, Парковой, Крещатику, бульвару Шевченко и Брест-Литовскому на выход. Символично, хотя Гризли это уже и не поможет. Это нужно нам. А не ему..." Так и проехали. Дима Степанов из Добровоза снял об этой поездке фильм. Короткометражный. Посмотрите. И вспомните добрым словом всех, кто лёг на этой войне. Достойны. Помним. Чтим. Быть добру.

Алексей Мочанов: Ира Соломко выложила вчера видео, где Гризли спиной к камере (тогда пацаны ещё совсем не светились) читает "письмо солдату", простые мысли вслух незнакомого гражданского незнакомому военному. Нас познакомил с Сергеес Сидлецким Валера Карпич, командир подразделения из гаишной Кобры МВД Украины. База МВД весной и летом прошлого года была прямо на выезде из Изюма у блок-поста, а армейцы базировались дальше, в Довгеньком. Ближе к Славянску и Семёновке. Мы привозили на базу всё необходимое по запросам, от мешков для песка на блок-посты до батареек, ночников, курева, воды и еды. Менты откладывали себе понемногу самого необходимого и говорили: везите всё армейцам, на передовую. Там это реально нужно и у них в отличие от МВД реально вообще ничего нет! Да, тогда так и было, что практическиничего не было. Я спросил у Карпича, есть ли какой-то контакт для связи. Валера дал Серёгин номер - и с этого времени, с июня 2014 началась наша дружба с Медведем и его Медвежатами. Помогали обваривать бтры кумулятивным экраном, искали комплекты ключей для ремонта и обслуживания бронемашин (Медведь с Куполом провели больше всех конвоев в зоне, специализировались на сопровождении, и коробочки были в постоянном движении), везли тельняшки и одёжки, закупали, шили и привозили новую форму-пиксель на всё подразделение, много по быту от Карачуна в июне до аэропортов, Краматорского и Донецкого. Всю эту работу со стороны десантников координировал Гризли. С Серёглй было легко. Он всегда просил-заказывал то, что необходимо. А не то, что хочется. Помню, как он по-детски радовался, когда мы привезли ребятам в Крам "незапланированные" гири, гантели, резиновые эспандеры, гимнастические колёса и любимые Серёгины нарды. В которые Сидлецкий играл нагло, дерзко и рискованно. Такая натура у Гризли была в бою. А в жизни - добрый мишка, почти плюшевый. Спи спокойно, Брат. Помним, уважаем, скорбим.

Іра Соломко: Вчера вечером еще была надежда, что это не он, а какой-то другой Сережа, сейчас это факт. Вчера в бою под аэропортом погиб Сережа Сидлецкий, боец 4-ой "Медвежьей" роты 95 ОАЕМДБ. С Сережей я познакомился в июне, когда мы снимали наш фильм "На передовой". Высокий, большой, улыбчивый и добрый) Один из его позывных - Испанец. Он долго сопротивлялся, не хотел сниматься, но я его таки уболтала. Помню, как за столом, когда мы общались, ребята начали доставать из карманов письма, которые они получают от обычных людей. Сережка согласился прочитать то письмо, которое хранил он. Вот этот момент в фильме. Знаю, Герои не вмирають, но все равно больно... Вечная память Тебе!

На фасаді рідної школи Сергія йому відкрито меморіальну дошку.