Надія Сикліцка, мама: "Осіннього похмурого дня 17 жовтня 1984 р. народилися в мене відразу два синочка: спершу Назарко, а потім з'явився на світ і його
братик - Максимко. На той час ми з чоловіком і ще двома донечками проживали на хуторі недалеко від Тернополя. Сім'я з нетерпінням чекала нас вдома. Але
в роддомі Тернополя ми з синочками провели ще довгий місяць, бо Максимко народився слабким і щоб виписатись потрібно було його виходити. Тато Олексій
регулярно провідував мене і синочків.
Через півтора року ми отримали однокімнатну квартиру в Тернополі. На нашому масиві саме відкрили дитячий садочок і старших Юлю і Галю я почала водити
туди, а Назарко з Максимком ще були малі. Весною для хлопчиків ми придбали рідкісну на той час двомісну коляску з Прибалтики: Назарко з Максимком сиділи
один навпроти іншого і розділяв їх столик за яким вони грались. Того столика їм змайстрував батько з підручних матеріалів, він легко знімався і кріпився
при потребі. Я садила хлопчиків в ту колясочку і ми в теплу пору року багато часу проводили на свіжому повітрі.
На свята ми часто їздили до родичів в село нашим Москвичом. Дорогою хлочики дуже любили по черзі ставати між сидіннями батьків, щоб дивитись на дорогу і
бачити як тато керує автомобілем. Вся родина, особливо дідусі з бабусями, дуже трепетно і з любов'ю ставились до внуків. В дитинстві хлопці були дуже
схожі між собою і не кожен міг відрізнити де Максимко, а де Назарко. Але була в Назарка характерна риса - велика родимка на шиї зліва.
Потім був дитячий садочок. Вихователька Надія Ілярівна була дуже уважною і з любов'ю ставилася до двійнят. І навіть тепер, при випадковій зустрічі,
вона все розпитує про своїх вихованців: Максимка Сикліцкого і вже покійного Назарка...
З вересня 1991 року до червня 2000 року навчалися мої хлопчики в середній загальноосвітній школі № 23 м. Тернополя. Здобували середню освіту старанно,
улюбленим уроком було креслення. В шкільні роки Назар з Максимом найбільше захоплювались паянням схем на гуртках науково-технічної творчості в закладі
для юних техніків.
У 2000 році після закінчення школи сини разом вступили до вищого професійного училища № 1 м. Тернополя. У 2003 році вони закінчили дане училище.
Назарко здобув професію електрогазозварника; водія автотранспортних засобів (категорія "В-С"). Ще зі шкільних років збирали хлопці колекцію улюбленого
журналу "За рулем", жодного номеру не пропустили. Це зокрема вплинуло на їхній вибір професії.
З травня 2003 р. по листопад 2004 р. сини служили в Збройних Силах України, в м. Запоріжжі у внутрішніх військах. Військову службу Назар з Максимом
пройшли разом пліч-о-пліч, обоє водіями на ГАЗонах. Ситуації були різні і завдання були складні, але виручав брат брата всюди.
З січня 2005 р. по березень 2010 р. Назар працював машиністом крана (кранівником) в ТОВ Тернобудмеханізація. Разом з ним також працював Максим, бо вони
були нерозлучні, всюди були разом. А Тернобудмеханізація - це постійне місце роботи їх тата, Олексія Антоновича. Сини пішли по батьківських стопах, як і
батько - обоє стали працювати кранівниками. Тато з гордістю передав синам свій досвід.
З березня 2010 р. Назар з Максимом вирішили працювати водіями в ТОВ Тернопільобленерго. З підозрою поставились в колективі до нових молодих працівників,
але переконавшись в процесі роботи в їх знаннях і професіоналізмі, колеги стали їх поважати.
Мій Назарко багато читав, зокрема духовні і патріотичні книжки. Дуже любив прикладну та довідкову літературу, бо все старався зробити своїми руками:
ремонтні роботи в домі, електротехнічні та будівельні роботи, ремонт сільськогосподарської техніки і обладнання. Робота "горіла" в його вправних руках,
син допомагав всім і всюди.
В березні 2014 р. Назар був призваний на військову службу згідно наказу військового комісаріату та зарахований в команду № 884 м. Тернополя. З
липня 2014 р. перебував на військовій службі в військовій частині В0122 з місцем виконання завдань за призначенням у смт Чаплинка Херсонської області.
То був перший раз, коли Назар залишився сам на такий тривалий час, без підтримки брата Максима. Коли були короткі дзвінки від Назарка, то розмовляв він
по мобілці більше з братом, бо не хотів мене засмучувати, бо доброго там нічого не було...
1 лютого 2015 р. по телебаченні передали звістку про пожежу на межі з Кримом. Ми з Максимком відразу поїхали в військову частину, щоб почути правду.
Як було мамі чути звістку про смерть сина!?
Назар загинув під час пожежі та вибуху складу боєприпасів у польовому таборі ЗСУ поблизу села Червоний Чабан (Каланчацького району, Херсонської області)
на адміністративному кордоні з окупованим російськими військами Кримом.
На честь загиблих 1.02.2015 р. під час пожежі в польовому таборі поблизу с. Червоний Чабан на Херсонщині.
