|
Обставини загибелі: Помер 1 квітня 2016 року через раптову зупинку серця внаслідок інфаркту.
Сімейний стан: Залишились дружина та син.
Місце поховання: м. Тернопіль, Микулинецьке кладовище, Алея Слави (фото надгробку:  ).
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 8, ряд 3, місце 23. 
Нагороджений медаллю "Захисникам Вітчизни". 
Нагороджений медаллю ВГО "Країна" "За мужність та милосердя". Нагороджений відзнакою Всеукраїнської громадської організації «Спілка ветеранів та працівників
силових структур України «ЗВИТЯГА» "Орденом "За заслуги" (посмертно).
Нагороджений орденом "За спасіння життя" ім. академіка Леоніда Ковальчука (посмертно).
Рішенням Тернопільської міської ради від 19 серпня 2016 року №7/11/24 присвоєно звання "Почесний громадянин міста Тернополя".
 |
Світлій пам’яті
Михайла Ярославовича Стасіва,
майора медичної служби,
громадянина, батька й чоловіка,
присвячує його дружина Ольга. «Знаю, що він помер! Що ж, по-твоєму, я не знаю чи що? І все одно я
можу його любити. Від того, що людина померла, її не можна перестати любити, особливо якщо вона була кращою за всіх живих, розумієш?» (Дж. Селінджер «Над
прірвою у житі»)
Михайлику мій! Люблю тебе як у наш перший день. А тих щасливих днів з тобою було стільки! Я дякую Господу за те, що нагородив мене тобою. Ми прожили
хороше життя, і це буде зігрівати мене як пам’ять про добрий час.
Минулої осені ми зіграли б своє срібне весілля. Я одягнула б гарну сукню. Ти посміхався б мені. Друзі співали б нам «Многая літа!». Не судилось.
Натомість приїхали твої побратими, розказували, як ти оперував хлопців, яких привозили з Дебальцівського котла, як їздив, забирав поранених з-під
обстрілів, за два дні вивіз із пекла 187 бійців, як вивозив тіла загиблих, щоб рідні могли їх поховати. А потім повертався і знову оперував. Ці
розповіді бувають болючі для мене. Скільки ж ти пережив! Яке серце витримає! І жодним словом не прохопився. І жодного разу не поскаржився.
Звісно, ти ж задля цього і пішов туди. Рятувати людей. Допомагати тим, хто страждає. Бути там, де ти
найпотрібніший. Де ніхто, крім тебе, не зможе.
Я не заперечувала, коли ти вирішив їхати на схід. Розуміла, що інакше не можеш. У твоєму серці ніколи не було
браку любові. Любові до родини, друзів, колег, знайомих і незнайомих людей, до Батьківщини.
Із своїм лікарським досвідом, із зв’язками з медиками, ти виявився незамінимим. На твоє прохання тернополяни
купили і передали в зону бойових дій позашляховик для евакуації поранених. Волонтери з Італії присилали на твоє ім’я ліки. Скільки життів врятовано
завдяки цьому.
Минає уже рік як ти відійшов у вічність, уже рік без тебе. Але ти – зі мною. І будеш поряд до останнього
мого подиху.
Ти живеш у нашому сині.
Частинка твого серця б’ється у грудях кожного врятованого тобою бійця. Тебе згадують у своїх молитвах тисячі матерів, чиї сини вижили тільки завдяки
твоїм умілим рукам і доброму серцю.
Близькі люди відходять. Любов залишається.
Я знаю, що ти помер. Що ж, я не знаю чи що? І все одно я можу тебе любити. Від того, що людина померла, її ж не можна перестати любити, особливо
якщо вона була кращою за всіх живих.
Ольга Стасів, м. Тернопіль |
 |
От всей души ,с низким поклоном за ваш подвиг склоняю голову перед
Вами. Судьба подарила мне только 3 дня нашего общения после страшного выхода наших войск из Дебальцево -но я благодарна ей ,что узнала замечательного
человека, отзывчивого ,прекрасного семьянина ,отца Михаила Ярославовича ! Почему господь забирает самых лучших ,самых достойных из нашей жизни ? Кто
ответит на вечный вопрос ? Нет ответа - только сердце зашлось в горьком всхлипе ...Вечный покой ,людская память и скорбь наша ....Простите ....
Суярко Валентина Яковлевна |
|
Вічна пам'ять Герою
Анастасія Обшарська | 
Михайло Стасів (21 листопада 1968, с. Гайворонка, Теребовлянського району Тернопільської області-
1 квітня 2016, м. Тернопіль)- лікар-хірург, ветеран війни в Афганістані, ветеран російсько-української війни, майор медичної служби, військовий медик-доброволець
128-ї окремої гірсько-піхотної бригади.
Михайло Стасів народився в с. Гайворонка Теребовлянського району Тернопільської області. Після закінчення місцевої школи, в 1983р., продовжив свою освіту в
Бучацькому радгоспі-технікумі. Учасник бойових дій в Афганістані. Жахіття афганської війни змінили погляди Михайла на життя та відкрили бажання допомагати людям у
його збереженні. В 1989р. він стає слухачем підготовчого відділення Тернопільського державного медичного інституту (нині - Тернопільський державний медичний
університет імені І.Я.Горбачевського), у 1996р. успішно його закінчує. Роки навчання в медінституті у поєднані з роботою медбратом хірургічного відділення
Тернопільської міської лікарні швидкої допомоги - гартують його дух і впевненість, що йде правильною дорогою.
Після закінчення у 1996 р. Тернопільського медінституту працював на посадах лікаря-хірурга, завідувача хірургічного відділення, заступника головного лікаря
Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги. З 2013 р. працював заступником головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності ТМКЗ "Центр
первинної медико-санітарної допомоги".
Трагічні події в державі, війна на Сході України -не залишили Михайла осторонь байдужим спостерігачем. В серпні 2014 р. він пішов добровольцем в ЗСУ.
Проходив військову службу з 11 серпня 2014 року по 12 вересня 2015 року на посаді старшого ординатора медичної роти 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади.
Приймав безпосередню участь в російсько-українській війні: з 03 вересня 2014 року по 14 жовтня 2014 року в м. Попасна Луганської обл., з 15 жовтня 2014 року по 25 лютого
2015 року - селище Луганське Донецької області (район Дебальцівського плацдарму), з 20 травня 2015 року по 12 вересня 2015 року -Станично-Луганський р-н Луганської області.
Вирушаючи на війну, мріяв врятувати бодай одне життя, натомість вберіг сотні.
Михайло Стасів - учасник боїв за місто Дебальцеве Донецької області
Виконуючи свій професійний обов'язок, неодноразово рятував життя поранених військовослужбовців в польових умовах під шквальним вогнем і постійними обстрілами, перебуваючи
в небезпеці для власного життя, проявляючи неабияку мужність, героїзм і відвагу. Часто проводив військово-лікарську евакуацію.
Нерідко перебуваючи під ворожими кулями і снарядами, немов "народжений в сорочці", виходив живим та неушкодженим, беручи з собою поранених.
До обстрілу з "градів" операційного блоку, допомагав оперувати поранених в Світлодарській лікарні.
25 січня 2015 року проводив евакуацію поранених під час бою за опорний пункт українських військових "Валєра" (висота 307.5) поблизу села Санжарівка Артемівського
(нині - Бахмутського) району Донецької області в районі боїв за місто Дебальцеве.
Був серед перших медиків, яким довелося налагоджувати лікарську хірургічно-реанімаційну роботу в зоні проведення бойових дій.
Під Станицею-Луганською багато допомагав цивільним.
25 лютого 2015 р., вперше більш як за пів року, приїхав додому в короткочасну відпустку. Втомленим, посивілим, схудлим, проте щасливим, що йому вдалося зробити те,
заради чого пішов на війну - зберегти здоров'я та життя захисників України.
13 місяців своєю професійною майстерністю і відвагою рятував життя українських бійців. Живим повернувся з фронту, але війна і те, що довелось пережити там,
наздогнали його вже вдома - Михайло Стасів помер 1 квітня 2016 року у віці 47 років через раптову зупинку серця внаслідок гострого інфаркту. Заключення
Військово-лікарської комісії Західного регіону від 13 липня 2016 року - ЗАХВОРЮВАННЯ І ПРИЧИНА СМЕРТІ, ТАК, ПОВ'ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ.
Михайло Стасів є переможцем громадського проекту "Перший народний праймеріз 2015" 100 кращих тернополян 2015.
Нагороджений орденом "Честь і Слава", медаллю "Захисникам Вітчизни", відзнакою "За мужність та милосердя", відзнакою Тернопільської міської ради.
Посмертно нагороджений відзнакою "За заслуги", званням "Почесний громадянин Тернополя", орденом "ЗА СПАСІННЯ ЖИТТЯ".
Похований на Алеї Героїв Микулинецького кладовища в Тернополі.
|
