У складі Добровольчого Українського Корпусу Віктор Стефанович воював з грудня 2014 року. Причиною смерті героя стало осколкове поранення сонної артерії.
Рідні покійного досі не можуть повірити, що Віктора вже не має серед живих. Мама Галина Драбак крізь сльози розповідає про свого старшого сина. Каже, що
разом із ним у неї в серці померла велика надія.
– Коли сказали, що Вітя загинув, у мене ніби обірвалось щось усередині, – говорить вона. – Досі стоїть у вухах цей тремтячий голос товаришів, які повідомляють
страшну звістку. Я не знаю, чи зможу колись заглушити цей біль утрати. Дуже страшно, коли батьки переживають своїх дітей.
Віктор був старшим сином у сім’ї, він 1987 року народження. У нього залишився молодший брат 1992 року народження. За словами жінки, Вітя завжди вирізнявся
мужністю, патріотизмом та жагою до життя.
– Він завжди рвався у бій, не терпів несправедливості та дуже переживав за долю України, – наголошує жінка. – Коли почалися революційні події на Майдані, він
брав активну участь у них. Не зміг залишитися байдужим і до подій, які розгорнулися на Сході країни. Ми не були прихильниками того, щоб він ішов на війну.
Але він прийняв рішення. У грудні минулого року Віктор поїхав на Схід у складі Добровольчого Українського Корпусу. Мама розповідає, що син не служив в армії,
але ніколи не ухилявся від служби. Навпаки – він зі зневагою ставився до тих чоловіків, які утікали від мобілізації чи не хотіли йти в армію.
– Для нього це була болюча тема, – каже вона. – Він не міг зрозуміти, чому чоловіки втікають за кордон, коли у країні війна, коли потрібно відвойовувати
Україну. Якщо в селі, не дай Боже, хтось про це щось скаже, то Вітя, бувало, аж спалахує, наче сірник.
У якому населеному пункті перебуває її син, пані Галина не знала. Каже, що він не зізнавався. Постійно говорив, що вони не там, де стріляють, що далеко від
передової лінії фронту. Від його товаришів жінка дізналася, що бійці – неподалік міста Широкиного.
– У п’ятницю Вітя ще телефонував, – плачучи, продовжує співрозмовниця. – Він передав мені документи для оформлення субсидії. Казав, що, можливо, зв’язку не
буде, але обіцяв зателефонувати у понеділок. І не подзвонив більше...
Друзі Віктора з «Правого сектора» допомогли організувати транспортування тіла і похорон загиблого. Віктора поховали 21 червня у Тернополі на Микулинецькому
кладовищі. Лідер «Правого сектора» у Тернопільській області Василь Лабайчук пригадує, як Віктор поповнив лави добровольців.
– Мобілізаційну роботу ми проводимо в кожній області. Вітя прийшов до нас у грудні минулого року і сказав, що хоче воювати разом із хлопцями ДУКу, – каже він. –
Як і всі, він пройшов відповідний інструктаж та отримав роз’яснення щодо можливих ризиків. Після цього пройшов півторамісячне навчання у вишкільному центрі в
Десні. Уже наприкінці січня потрапив у бойовий підрозділ 8-ї окремої роти. Василь, як і всі, хто знав Віктора Стефановича, згадують його тільки добрими словами.
– Хлопці, які жили з ним в одній казармі, які воювали разом, важко переживають втрату, – каже він. – Вітя ніколи не пас задніх. Він і помер, як герой,
прикриваючи своїх, коли ті відходили. Він йшов останнім...
– Ми познайомилися з Віктором ще у військовому навчальному центрі. Після того доля так склалася, що ми воювали в одній роті. Вечорами могли сісти поговорити.
Ми більше спілкувалися про домівку. Віктор згадував рідних, будував плани на майбутнє. Він був доброю, світлою людиною, – розповідає бойовий побратим Віктора,
боєць із позивним на псевдо «Малой».
Andriy Gergert: «Сумуємо! 8-а окрема рота втратила першого бійця! Віктор Стефанович, 28-річний воїн, герой з Тернополя, загинув прикриваючи групу, яка прийняла
бій у Широкіно! Для нас це чорний день – Україна втратила свого відданого сина! Згадуємо, яким був між нами – зовсім невибагливим, спокійним, дуже добрим
хлопцем, другом, братом! Але бився як лев! Мав сильне та могутнє тіло, захищав побратимів, і захистив цього разу! Але Віктор загинув не намарне – його смерть
змусить відповідати кожного, хто не робить для країни нічого, тим більше топчеться по іменах своїх героїв! Пам’ять про нього додасть нам сили до краплі
відстояти правду, а цинічних убивць нації – знищити! Подайте руку сім’ї Віктора, його родині, щоб вони відчули, що таке співчуття і шана, не просто на словах!
Не залишайтесь байдужими! Світла пам’ять, лицаре честі! Ти загинув за свою вітчизну, і немає нічого більшого за ту любов! Слава Україні! Слава героям!»
