Степанов Дмитро Михайлович народився 15 червня 1987 року. В 1993 році пішов до школи, де
навчався 11 років. Закінчив у 2004 році ЗОШ І-ІІІ ст. с. Суськ Ківерцівського району, Волинської області.
2004 рік навчався у вищому професійному училищі № 2 м. Луцьк і здобув професію столяра
будівельного.
У 2006 році служив в армії, у внутрішніх військах України В/ч 3021 в 4-й роті. Після армії деякий час працював на фірмі, яка виготовляла
меблі, а згодом і побудував собі майстерню, купив станкі, працював удома.
2 травня 2010 року Дмитро одружився з Наталею. У шлюбі прожив нажаль лише 5 років.
12 жовтня 2010 року народилась донечка, їй Дмитро дав ім'я Іванна. Він дуже любив свою дружину, донечку, маму та бабусю. Власноруч за
власним задумом другом Андрієм Карпюком зробили пилораму.
Він виготовляв своїми руками різні меблі із деревини. Хоча його виховувала тільки мама з бабусею він знав ласку і тепло тільки від них,
оскільки батько не виховував Діми з дитинства. Він самостійно вчився робити все сам. Був майстром на всі руки. Не було такої роботи, якої
він не зміг би робити. У 2013 році став охотником. Це було його захоплення. По неділях Дмитро був на полюванні. Охота - це для нього був
відпочинок. Дмитро дуже любив і поважав свою сім'ю.
31 серпня 2014 року був мобілізований у зону АТО. І без жодних сумнівів, обговорень,
заперечувань пішов на "війну".
3 квітня 2015 року Дмитро Степанов загинув, підірвавшись на міні, виконуючи бойове завдання,
в м. Авдіївка, Донецької області.
Степанова Наталія, дружина: Осінню 2008 році я познайомилась з Дімою. 2 травня 2010 року ми
одружилися. Жили душа в душу. У нашій сім'ї була і панувала завжди злагода, спокій, а саме головне - повага один до одного.
12 жовтня 2010 року народилася донечка, яку Діма назвав Іванною. Він дуже любив свою донечку,
робив усе для того, щоб вона зростала у добрі та достатку. Я працюю вчителем початкових класів ЗОШ І-ІІІ ступеня с. Суськ. І тому Діма
більше проводив часу з донькою, оскільки я пішла працювати у школу. Дмитро мав "золоті руки". Не було такої роботи, якої б він не зробив.
Діма був столяр від Бога. Виготовляв меблі з дерева, тому і в хаті є дуже багато зроблено ним. Любив полювання і рибальство. Він був
добрим, уважним, життєрадісним , люблячим татусем, коханим чоловіком, турботливим сином для мами та бабусі,надійною опорою для родини та
безвідмовним другом для товаришів та побратимів.
Для нас роковою стала третя хвиля мобілізації 29 серпня 2014 року принесли повістку, повідомили
щоб 30 серпня бути з речами у військоматі. Не звертаючи уваги на наші сльози, Діма сказав: " Не переживайте буде все добре, я прийду живий
і здоровий! Все буде добре!" Військовий шлях розпочався з м. Яворів. З 8 листопада їхню бригаду відправили в Донецьку область він був у 80
бригаді 9 роті 3 батальйон. Не було такого дня щоб я не почула його голос , а донечка підтримувала словами власної пісеньки: "Тато,
татуньо , ти наший хороший, ти наший рідненький, гарний дорогенький!" І це піднімало настрій у важкі моменти на передовій. Діма перебував
в гарячих точках України: Піски, Опитне, Тоненьке, Водяне, Авдіївка…
Назавжди залишиться у моїй пам,яті його остання відпустка 15 лютого. Коли несподівано
відкрилися двері і на порозі рідної оселі стояв Діма. Ви не уявляєте яке то велике щастя. Я не знала що робити на радощах. Цих 10 днів
пройшло як один день, і знову розлука "назавжди" , і хвилювання. Чорним днем у моєму житті стало 3 квітня - смерть коханого чоловіка і
люблячого татуня.
Ніким не зрівняний він залишиться для мене, тому що з ним я відчувала себе завжди сильною,
захищеною. Я за Дімою була як за кам'яною стіною. Моя донька кожного разу чекає вечора, коли на небі зійде зірочка. Ця зірочка для
неї - татуньо. Який як вона говорить спочиває на небі від тяжкої земної роботи. І Іванка чекає на повернення свого рідненького татуня, не
усвідомлюючи що його уже нема. Для нас Діма назавжди залишиться в нашій пам,яті, і серцях.
ЛЮБИМО СУМУЄМО ПАМ,ЯТАЄМО .
