Обставини загибелі: Загинув під час бою, що спалахнув близько 12:30 9 січня 2015 р. в
смт Станиця Луганська, у складі підрозділу, який вирушив для виконання бойового завдання в одне із сіл, що поблизу так званої лінії розмежування,
але у районі вул. 5-а лінія потрапив у вогневу засідку, влаштовану бойовиками незаконних озброєних формувань самопроголошеної «Луганської народної
республіки». Під час бою також загинув старший солдат резерву Роман Лагно, ще 14 однополчан дістали поранень
Сімейний стан: Залишилися батько, дружина та двоє синів.
Місце поховання: м. Коломия, Івано-Франківська область (фото надгробку: ).
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 5, ряд 6, місце 16.
Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий
професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений
орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
|
Пам'ятаємо....Слава Герою! від Любомира і Ярослави Данищуків |
|
від однополчанина, Андрія Кобзаря ("Нестора") |
За плечима пенсіонера МВС Романа Степановича Фурика було ціле життя – строкова військова служба, праця
на заводі, яку він поєднував із заочним навчанням на історичному факультеті Чернівецького державного університету, потім – служба в органах
внутрішніх справ, у інспекції у справах неповнолітніх, підрозділах карного розшуку та прикарпатського УБОЗу, десятки особисто знешкоджених
правопорушників, ножове поранення, яке він дістав у сутичці з озброєним злочинцем. А ще – захоплення спортом: чорний пояс із карате, звання судді
національної категорії з мотоциклетного спорту. Пішовши на заслужений відпочинок 2006-го з посади оперуповноваженого коломийського ВБОЗу, він казав
друзям, що після 20 років роботи в міліції найважливіше для нього те, що його совість чиста, і він може спокійно спати ночами.
Із початком Революції Гідності Роман Степанович став до лав Самооборони Євромайдану, під час однієї з барикадних сутичок дістав поранення в обличчя.
А потім – одним із перших зголосився добровольцем на захист Батьківщини. Через поважний вік він оформлявся на службу до БПСМОП «Миротворець», звідти
був прикомандирований до резервного батальйону Національної гвардії України, якому згодом було присвоєно ім’я полеглого Героя України генерала
Кульчицького – саме у його складі Роман Степанович воював під Слов’янськом і Дебальцевим, попри своє звання, виконуючи функції рядового бійця. У
жовтні 2014-го в рідній Коломиї пд час короткострокової відпустки йому було вручено нагороду голови Верховної Ради України – іменний годинник.
Також відзначений нагрудним знаком НГУ "За доблесну службу".
Він загинув у третьому відрядженні до району АТО, не доживши місяця до свого 52-річчя. Тисячі коломиян зі свічками та прапорами зустрічали кортеж із
тілом покійного, а потім взяли участь у заупокійному богослужінні, що відправили в кафедральному соборі Преображення Христового, та в церемонії
поховання.
Відповідно до рішення Коломийської міської ради від 13 жовтня 2015 р. № 2363-58/2015 "за виняткову мужність і
героїзм виявлені у захисті України, жертовне служіння народові присвоєно звання "Почесний громадянин м. Коломия" (посмертно).
|