Вадим Харті теж за день до смерті переконував маму і молоду дружину, що в нього все гаразд – коротко і сухо. Така вже вдача була у нього – тихий, скромний, не метушливий. Він не любив зайвих слів, мовчки робив будь-яку роботу і був переконаний, що справжнього чоловіка красить справа. Він виріс без батька. Його з братом виховувала мама, а тепер долю свекрухи – самотужки ростити двох хлоп’ят трьох і чотирьох років випала його дружині. А чи ж пам’ятатимуть вони тата?

Вони востаннє після тривалої розлуки (Вадим пішов на війну восени 2014 року) бачили батька, коли він побував у короткостроковій відпустці. Багато чоловічої роботи вдома назбиралося за час його відсутності, і він, не звиклий до відпочинку, закатавши рукави, прагнув переробити все, щоб дружині буле легше, бо ж хлоп’ята ростуть, уваги вимагають багато. Плакала дружина з мамою, проводжаючи його з дому, синочки ридали і все допитувалися, коли ж татусь повернеться.

І важко було уявити, що повернеться у домовині, і стрічатимуть його всім селом. Десятки людей з усіх куточків району зібралися, щоб віддати йому шану, своїм єднанням довести супротив війні.

У суботу сотні жителів району з'їхалися у Великі Трояни, щоб підтримати осиротілу родину Валентини і Ольги Харті, провести в останню путь їхнього сина і чоловіка Вадима. 10 лютого сержант Вадим Миколайович Харті героїчно загинув під час бою з диверсійно-розвідувальною групою біля села Майорськ (неподалік Горлівки). У цьому бою загинув і його побратим Ігіт Гапарян із Бобринця. Історія загибелі двох наших земляків, за словами їх товаришів по службі, така: на один з опорних пунктів, де несли патрулювання бійці 17 територіального батальйону, напала ворожа ДРГ (диверсійна розвід-група). Вадим знаходився в укріпленні бетонних блоків, відстрілювався, щоб не допустити просування ворога, і знищив командира ворожої ДРГ, але куля противника не пролетіла повз молодого бійця - він пав смертю хоробрих. Похоронили Вадима у рідному селі.

Вічна Пам’ять і Шана Герою!