|
Обставини загибелі: 9 травня 2014 р. загинув в бою з озброєними сепаратистами,
що атакували будівлю Маріупольського міського управління міліції. Під час цього бою також загинули
підполковник міліції Віктор Саєнко,
прапорщик міліції Михайло Єрмоленко,
рядовий міліції Родіон Добродомов,
полковник Сергій Демиденко та
солдат Олег Ейсмант.
Військова операція: Бій за будівлю Маріупольського УВС.
Сімейний стан: Залишились мати, два брати, сестра та наречена, яка після загибелі Богдана вчинила спробу самогубства.
Місце поховання: с. Білоберізка, Верховинський район, Івано-Франківська область (фото надгробку:  ).
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 1, ряд 3, місце 8. 
Указом Президента України № 543/2014 від 20 червня 2014 р., "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної
цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
 |
Ми Вас памятаемо!!!
від Сергія | 
Народився 7 березня 1993 року у селі Білоберізці Верховинського району Івано-Франківської області. Захоплювався спортом та риболовлею, у
1999 по 2008 рр. навчався в Білоберізькій загальноосвітній школі, після закінчення 9-го класу вступив до Волинської духовної семінарії УПЦ КП
(під час навчання перетворена у Волинську православну богословську академію), 2012 року здобувши диплом з відзнакою бакалавра богослов’я. Мріяв
стати священиком, як і його старший брат Роман, священик Коломийської єпархії. Замість вступу до магістратури свідомо вирішив виконати
військовий обов’язок і навесні 2013 року був призваний на строкову військову службу до лав внутрішніх військ МВС. Служив у кінологічному
підрозділі (бо з дитинства обожнював тварин), сумлінно виконував обов’язки з дресування службових собак і завдання з охорони громадського
порядку. Термін його служби спливав 10 квітня 2014-го, але, через загострення обстановки на східних теренах України й оголошення часткової
мобілізації, Богдана у складі зведеного підрозділу направили до Донецька, а звідти – до Маріуполя.
9 травня 2014 року під час масових безладів, що призвели до штурму й знищення будівлі Маріупольського міського управління міліції, із натовпу
місцевих жителів був відкритий вогонь по військовослужбовцях НГУ, які прибули на допомогу міліціонерам. Кілька гвардійців дістали поранення, а
Богдан, бронежилет якого пробили три кулі, загинув…
Похований з військовими почестями у рідному селі. Прощальна церемонія відбулась у білоберізькому «Народному домі». Віддати останню шану Богдану
прийшли всі жителі села, як кажуть, від малого до старого, депутати Верховинської районної ради, керівники всіх установ та організацій району,
викладачі й вихованці богословської академії. Прощальна хода, поперед якої несли весільне дерево (таким чином на Верховині ховають неодружених),
дорогою, устеленою квітами, супроводжувала труну з тілом Богдана Шлемкевича до церкви, де відбулося заупокійне богослужіння. Після прощальних
промов на кладовищі тужно пролунала мелодія трембіт, які, за давньою гуцульською традицією, сповіщають про чиюсь смерть і похорон. Над
Білоберізкою лунали такі ридання, що, здавалось, від горя сумувала сама природа...
Голова Івано-Франківської обласної ради Василь Скрипничук: «Прощання з Богданом мене вразило. Прийшли всі, хто міг. Люди плакали протягом
всього похорону, прощаючись із хлопцем. Військові, що служили пліч-о-пліч з Богданом, які також прибули, щоб віддати йому останню шану,
були шоковані. Їх вразила повага, адже тут були жителі всього села, священики, представники всіх рівнів влади. А ще Богдан — Герой. Держава
ще не надала такого звання Богданові, але ми саме так писали на вінках, які привезли до могили...».
|
